AI LIMIT - коли менше - це більше

AI LIMIT - це маленька гра від маленької студії з маленькою дівчинкою в головній ролі, маленькою ціною в магазині, але з неймовірною якістю пропрацювання, яка залишає далеко позаду свого старшого корейського аніме-брата Khazan The First Berserker.

Порівняння з Казаном не випадкові: обидві гри вийшли в один і той же час, обидві гри в жанрі соулс і обидві гри використовують стилізований під аніме візуал. Але диявол, як завжди, криється в деталях.

AI LIMIT з усіх нових соулсів це один із найкласичніших в найчистіших експірієнсів. Так, вона не пропонує якихось неймовірних хек'н'слеш комбо механік чи якоїсь супер кастомізації зброї і на перший погляд може здатися, що виглядає аж занадто стандартно і навіть сіро в порівнянні з тим самим Казаном. Але не варто поспішати із висновками. Деякі ігри навіть попри всю свою візуальну красу і насиченість бойовки не мають у своїй основі того, що робить гру цікавою, такою, якою хочеться дослідити і пройти. 

AI LIMIT - це той випадок, коли не маючи якогось неймовірного насичення вражаючими новими механіками, гра пречудово інтерпретує і перепродає всі ті класичні і стандартні фічі, за які ми так любимо цей жанр. Іншими словами - в неї просто приємно грати, вона приносить задоволення. Я кайфонув від неї настільки, що наразі вона у топ-3 моїх найулюбленіших тайтлів. Це гра яка доводить, що не важливо бути Голіафом - можна бути і маленьким Давидом із пращею який б'є влучно в ціль і не розсіюється на зайве.

Що ж робить цю гру такою особливою? Підібрати слова важко, але давайте спробуємо розібратися.

1. Візуальна стилістика - фанати Code Vein нарешті отримали спадкоємця. Навіть сеттинг наповнений відчутним вайбом Код Вейну. Ні, ця гра не має якоїсь вражаючої ААА графіки, але вона просто напрочуд добре виконана - всі модельки персонажів, ворогів, босів, локації - вони приємні оку і продумано виконані.

2. Левел дизайн - господи, це один із найкращих левел-дизайнів у соулсах із часів Дарк Соулс! Локації переповнені варіаціями напрямку руху, зберігаючи лінійну структуру. По суті вся мапа гри - це одне велике місто і його околиці, і кожна локація має вихід до інших. Тобто це не пряма кишка з коротенькими відрізками вліво-вправо зі схованками. Кожна локація - це хаб, який можна пробігти лінійно не відволікаючись на сторонні активності, а можна зависнути досліджуючи геть усе, бо лока побудована за принципом semi-open world. Побігши в іншу сторону можна відкрити шлях до локи, в якій ти був ще дві місії назад. Чим далі ти просуваєшся - тим більше відкривається шорткатів між локаціями і, в кінці, по суті, ти можеш вільно пересуватися по всій мапі з однієї локи в іншу. Коли під кінець гри я відкрив шорткат до найпершої локації, де ми з'являємося, коли ми тільки починаємо грати - у мене просто відпала щелепа, а очі повилізали з орбіт. Левел дизайн у цій грі це топ із топів і одна із причин, чому досліджувати цю гру так цікаво!

3. Система луту/броні/зброї - вона прекрасна. Вона не перевантажена зайвою мішурою, коли ти не знаєш, що тобі робити з усім цим лайном у своєму інвентарі. Тільки необхідні речі, якими дійсно є сенс користуватися. 

4. Броня виконана за принципом Veil з Код Вейну. Тут немає ультимативної найкращої броні, яка дає найбільший захист від усього. Кожна броня ситуативна - одна дає хороший захист від блискавок, але майже не захищає від фізичного урону, інша навпаки непогано тримає удар, але із тим чи іншим статус ефектом доведеться погано. В результаті ти не одягся у топ броню на всю гру, а постійно вирішуєш, що саме буде граще застосувати у цій ситуації.

5. Так само зброя - суперволини немає. Будь-яка зброя прокачується і має свої фішки і спеціальні атаки. Під кінець я бився зброєю, яку знайшов іще на самому початку гри, бо з усіх вона виявилася для мене найбільш зручною. Щоправда, мені довелося пожертвувати спеціальною атакою, яка, наприклад, була краща у іншої зброї, але сам мувсет і базовий демедж при цьому мені імпонували більше.

6. Подібно до Код Вейну, де ти можеш змінювати клас свого персонажа, в результаті чого змінюватимуться всі твої стати, тут так само ти обираєш ядро своїх здібностей і клас (тут це печатки), кожен із яких даватиме тобі певні поліпшення.

7. Цікаво реалізована система стаміни, якої тут...немає! Замість цього є шкала синхронізації: чим краще ви дієте, ухиляєтесь, наносите урон - тим вище рівень синхронізації і тим більший буст вашої атаки. Ця ж шкала слугує і як захист, зменшуючи отриману шкоду. Якщо ж рівень синхронізації впаде до нуля - ви залишитеся беззахисні перед наступною атакою, яка стане для вас фатальною. Крім того синхронізація витрачається на кастування магії. Тобто це, по суті, два в одному: і мана, і стаміна, але і ні те, і ні інше. Механіка дуже цікава і добре працює. Я жодного разу не пошкодував про відсутність зеленої полоси стаміни.

8. Ми дісталися основного - головна героїня, наш протагоніст - маленька Арріса, а яку неможливо не закохатися... Окрім привабливої анімешної зовнішньості наша героїня нарешті має свій власний голос і веде діалоги! І, о боже - який же в ней голос... Майже кожна її репліка закінчується трьома крапками - ох, з якою ж інтонацією в неї звучать ці три крапки!... Першу частину гри її репліки досить короткі і обмежуються "Yes... Why... No... A tree... A branch... Seal... My name... Arrisa... Who are you?... What is this place?..." Але, боже, як же вони звучать - повірте, це справжній аудіонаркотик, краще за фільми для дорослих! Згодом вона вже починає формувати більш складні речення і демонструвати власну думку, роблячи діалоги більш насиченими. При цьому вона завжди лишається незворушною і серйозною, але сповненою якоїсь внутрішньої глибини і таємниці. В принципі, однієї тільки Арріси достатньо, щоби закохатися в цю гру.

9. Атмосфера/сеттинг/сюжет - дія, як завжди, відбувається у якомусь постапокаліптичному фентезійному майбутньому, де переплітаються технології, магія, фантастика і релігія. Дія відбувається у вигаданому місті Хевенсвелл. Землю населяють страшенні тварюки Некроси, а людство на межі вимирання. Десь у лабіринтах міста має знаходитися певне дерево життя, яке пустило свої паростки по всій території. Ці паростки в грі використовуються як точки збереження і респавну і навіть сюжетно обумовлені - ми маємо їх відновлювати , себто активувати. І чим більше ми їх знаходимо - тим більше ми отримуємо спогадів і інформації про світ і про те, що сталося. Хоча сюжет тут, як і в більшості соулсів, чисто на фоні - все побачене створює вражаючу, я би сказав навіть лавкрафтівську атмосферу, а, попри те, що дія відбувається в межах одного міста, локації різноманітні і кожна сповнене своїх приколів: тут буде і кладовище з нечистю, і каналізації, і колектори очисних споруд, і периферія міста, і метро, і вентиляції, і механічні заводи, і цілий храм і навіть інший вимір - розгулятися є де.

10. Складність - це поблажливий соулслайт, подібно до Код Вейну, подекуди просування по локації тут можуть викликати труднощі більші, за босів. Але, як і завжди, тут будуть деякі представники, здатні зламати вашу психіку. Втім, все ж, загальна складність гри приємна - це challenge, але не suffering. Гра дуже чесна і дає можливість відновитися, захілитися, ретируватися після падіння, перевести подих і виправити свої помилки, чого не скажеш про деякі інші тайтли жанру з конченими босфайт дизайнами, де розробники не розуміють різниці між складністю і неадекватністю.

11. Окремо зупинюсь на музиці, бо бачив багато претензій до цього аспекту і взагалі не розумію їх. Музика тут є, на відміну від того ж Lies of P, де музика тільки в боссфайтах (ну і з грамофону в готелі). Тут в локаціях звучить атмосферний ембієнт, а ости до босфайтів дуже круті, я навіть шукав їх у ютуб мьюзік (ну або спотіфай, якщо вам там зручно) - весь саундтрек ідеально передає настрій гри і віддзеркалює побачене на екрані.https://music.youtube.com/watch?v=2aQIKHZ_dDo&si=Rl-NgScboODJ6su-

Підсумовуючи, розробники AI LIMIT діяли за формулою "менше - це більше". Вони не розширювали і не обтяжували гру зайвим, штучно розтягуючи хронометраж і перевантажуючи тайтл. Натомість - вони довели гру до досконалості у базових аспектах жанру. Я не знаю, яким сліпим чи тупим треба бути, щоби не бачити цього і гнати на цю гру, як це роблять деякі. В управлінні це взагалі один із найплавніших і найприємніших соулсів - відгук на натискання клавіш прекрасний, мувсет швидкий, без зайвих затримок, контроль на персонажем просто смак. В цю гру просто комфортно грати - і це головне. Від неї кайфуєш. І відгуки подібні до своїх вражень я зустрічав майже всюди: всі погоджуються із тим, що наче нічого надособливого - але це працює, і працює чудово!

Я хочу завершити свій огляд вмістом однієї із записок у грі (більшу частину, я, як завжди, скіпав, але деякі, все ж, читав, і одного разу мені до рук потрапив ось цей, по-справжньому лавкрафтівський шедевр).

[Примітка: у грі "бруд" це не просто бруд у звичайному розумінні, а щось на кшталт зарази, хворі, що заразила землю і породила монстрів; тобто якщо земля дає життя, то бруд це химерна субстанція його спотворення]

"Я вважаю за необхідне записати це перш ніж накласти на себе руки...
Одного разу я спитав Леді Астерію про походження бруду.Вона відповіда мені, що бруд походить з-під землі.
Тоді я спитав в неї: "Що соутворює бруд?"Вона промовила лише одне слово.
Але... Я жалкую, що почув це. З тих пір я живу у постійному страху, не взмозі спокійно спати. Тепер, коли Леді Астерії не стало, я вирішив піти слідом за нею. Оскільки тільки так я зможу перестати розмірковувати над значенням цього страшного слова....Вона промовила: "Земля"".