LIES OF P OVERTURE: Увертюра смерті і кінця світу

LIES OF P вийшла всього два роки тому, але по праву вже може вважатися культовою. Якість пропрацювання її контенту і імпакт на ігрове комьюніті беззаперечні настільки, що грою захоплюються навіть люди, далекі від соулсів. Розробники теж не забарилися і додали можливість вибору рівнів складності на цей випадок і я не вважаю це поганим рішенням, хоча у певної "елітної" частини соулс-спільноти добряче так підгоряє через те, що хтось не буде страждати так само, як і вони.

Важко взагалі навіть придумати хоч щось, у чому Лайс оф Пі погана, бо недоліків у неї просто не існує, а якщо і існують, то загальна якість усього іншого ігрового наповнення нівелює їх рівень із землею. 

Коли я пройшов Пі я відчував спустошеність, по-перше через неймовірно виснажливий бій із фінальним босом, смак перемоги над яким гіркий, що посилюється емоційним фіналом. А по-друге бо просто не знав, що робити далі. Атмосфера гри і сюжет були настільки захоплюючими, що коли все завершилось я якийсь час не міг прийти до тями і змиритися із цим. Починати нг+ я не став, щоби не зруйнувати ці дорогоцінні емоції, та й вистачало у що грати далі, бо якось одразу повторюватись і грати по 200 годин в одну і ту саму гру це зовсім не моє.

Я чекав на DLC, переслуховуючи чудовий, просто неймовірний саундтрек, переглядаючі нові тизери, трейлери і будуючи теорії, які ж іще пригоди чекатимуть на мене у минулому.

Перед виходом доповнення я трохи пограв у основну гру аби знову звикнути до управління, рухів, блоку і, відчуваючи, що мої навички якщо і заіржавіли, то не критично і за кілька днів я маю повернути форму, я залетів в Увертюру, обравши, звісно, складність Legendary Stalker, яку позиціонували як базову складність основної гри..

Перші мої відчуття були щось на кшталт "я знаю, що я поганий гравець, але невже аж НАСТІЛЬКИ". Вороги стали смертоноснішими в геометричній прогресії, я відкатувався до старгейзеру чи не через кожні сто метрів, а коли в зоопарк химер додалися скажені горили і мма-бійці кенгуру я взагалі застряг. В якості екзамену на страждання в кінці локи чекав перший бос - здоровезний крокодил, на якому я підзавис іще на кілька днів. Подивившись якісь гайди в ютубі і зробивши ще чималу кількість спроб мені таки вдалося його здолати і я навіть трохи повірив у свої сили, що тепер гра нарешті піде і зараз все розрулимо...

Але далі все стало тільки гірше...

Наступна лока зустрічає голосом боса із гучномовця, який з усмішкою розповідає, що він зробить із тобою, коли ви, врешті, зустрінетесь, одразу налаштовуючи на "позитивний" лад.

І тут я почав помирати настільки часто, що не міг навіть добігти до того місця, де втратив ерго. Що таке фарм і підняття рівня я взагалі забув, у мене була лише одна опція - вижити і хоч якось пройти це пекло...

Зізнаюсь, що тут я зламався і, не маючи більше сечі терпіти ці пекельні борошна я понизив складність до Awakened puppet - це другий рівень складності із трьох, - і, нарешті, видохнув із полегшенням. Але не думайте, що гра стала настільки простою, що достатньо просто натиснути "Х" щоби виграти. Ні, вороги все так само смертоносні, просто якщо до цього ти міг відкотитися в респавн буквально за два-три пропущені удари, то тепер цей ліміт пвдвищено до 4-5 ударів. По відчуттям стало приблизно так, як було в основній грі до DLC.

Заспокоївши себе цими думками я почав, нарешті, просуватися далі і знову отримувати задоволення від гри. Гадаю, власне, що через загальну хардовість DLC і була додана ця можливість переключити рівні складності, принаймні, це точно була одна із причин. Втім, як я сказав, змінилося тільки те, що ви не відлітаєте від однієї пропущеної атаки (що ну просто нонсенс, враховуючи, що в тебе вже 100-ий рівень, прокачана зброя і здібності, тому, напевно, такий дисбаланс - це єдине, що я міг би віднести до мінусів гри). В усьому іншому від вас так само вимагається робити ідеальний дефлект або доджити і ніяких додаткових поблажок немає. Ви так само будете відкатуватися до старгейзеру, як і раніше. Місцями було настільки хардово, що я взагалі думав "це точно другий рівень складності?", бо якщо тут ТАКЕ, то я уявляти навіть не хочу, як це проходити на рівні "Легендарний сталкер". Все це дійсно наводить на думки, що "Awakened puppet" це якраз та базова складність основної гри, просто замість неї додали ще одну, щоби зробити експірієнс більш гострим, адже якось у соулс-жанрі так заведено, що DLC обов'язково має бути нещадним у своїй хардовості.

Але годі про це. Повернемося до самої гри. Директор гри Чой Джи Вон в якомусь інтерв'ю казав, що в DLC вони вдосконалили все те, що можна вдосконалити, ще краще пропрацювали те, що можна було пропрацювати і не ламали те, що і так добре працює. І це абсолютна правда. Гра містить багато дрібних вдосконалень там і сям, які дійсно роблять експірієнс більш зручним. Наприклад, при нестачі ерго для підняття рівня або покупки у торговця вже не треба виходити з меню і повертатися в інвентар для того, щоби заюзати якийсь фрагмент ерго-кристалу - тепер це можна зробити прямо на місці натиснувши кнопку для конвертації кристалів.

Сайдквести тепер позначаються прямо на екрані вибору локацій в телепорті, що також додає зручності і не дає забути де і що ти пропустив і куди треба повернутися.

Подача сюжету стала ще більш іммерсивна завдяки видовищнии катсценам і нововведенням у вигляді аудіозаписних машинок з нереально атмосферними повідомленнями від не буду спойлерити кого. У готелі Крат можна присісти на диван і насолодитися новими знайденими платівками із чудовою музикою. Цікаво пропрацювана лінія другорядних розслідувань разом із персонажем Трекера (самі дізнаєтесь хто це). Окремо хочеться відзначити актора, який озвучував Трекара - у нього настільки заспокійливий і приємний тембр голосу, що я просто повторно натискав діалоги разом із ним аби насолодитися, особливо якщо на фоні в готелі грає музика з грамофону - обов'язково оцініть.

Нові локації це ще один ВАУ в загальну колекцію вражень від гри. Ок, зізнаюся, що перші дві локи для мене були душні - це зоопарк і ботанічний сад. Ну ботанічний сад ще більш менш ок, а зоопарк мене прям вибішував: відкриті місцевості, по десять тварюк нападає одразу, ці горили, кенгуру, це якийсь треш був. Але далі я не міг стримати свого захоплення. Після ботанічного саду йде дуже прикольна лока парку розваг з міні іграми, каруселями і можливістю покататися на чортовому колесі. Далі підземні експериментальні лабораторії, які мені прям дуже нагадали AI LIMIT по стилістиці і вайбу - замкнуті коридори, моторошний сеттинг і відчуття небезпеки за кожним поворотом і в кожній наступній кімнаті. Далі підземні печери, в яких видобувають ерго-кристали. Але найбільше всього вражає і запам'ятовується лока на узбережжі моря, яка плавно пкреходить у локу кораблетрощі - неймовірні краєвиди, північне сяйво, приколюхи з кригою, що тріскається під ногами, скажені акули і, звісно класні декорації всередині кораблів (якщо грали - я відчув вайб Thief 3: Deadly Shadows, там теж була лока на кораблі із монстрами). У цій лоці, до речі, є офігезна відсилка/побічна історія/побічний квест, від якої Лайс оф Пі хочеться любити іще більше, бо коли на екрані у грі оживає ТАКА КЛАСИКА - знімаю капелюха і низький уклін команді розробників.

Арсенал зброї в Увертюрі поповнюється по-справжньому унікальними екземплярами. Це не просто черговий звичайни меч або ще щось - я б вдосконалив і юзав усе, якби ж тільки вистачало кількості ресурсів для цього. Готуйтеся отримати кігті росомахи, ракетоподібну вундерфавлю, вогнемет, взривний меч, меч-пістоль і ... ще дещо дуже особливе.

За тривалістю доповнення складає десь може третину від основної гри, але по собі воно так само лишає пустоту, і навіть ще більшу після того, як ти дізнаєшся всю правду і закриваєш всі побічні лінії - трагізм усюди, жодного хеппі енду... В кінці я повернувся побалакати з поламаною помираючою лялькою на болотах, яка хоче навчитися людських емоцій і відчувати себе живою... Після того, як я показав їй нові жести, її останні слова вігнали мене в ще більшу тугу... "Тепер я розумію, як це жахливо - переживати втрату і смерть...я сподіваюся, що колись мені вдасться завести нових друзів. Можливо, ти не будеш моїм єдиним другом, але ти назавжди залишишся моїм найпершим другом..."

Lies of P ще раз доводить, що, попри неймовірні бойові системи, екшн і відточування навичок, у грі найголовнішою залишається душа. Що сюжет має значення, що мають значення на перший погляд такі непотрібні речі, як знайдена музична платівка та вивчені нові жести емоцій - все це може бути не просто бекграундом, а повноцінною і невід'ємною частиною гри. Лайс лф Пі це один із тих тайтлів, де ти юзаєш весь інвентар, бо це не просто якийсь лут - воно реально потрібне і воно реально працює. Лайс оф Пі це той тайтл, де механіка зламу зброї і її заточування під час бою досі викликає захоплення тим, як це вписано в гру, наскільки це потрібно і наскільки це круто.

Можливо FromSoft і задали тенденцію, але Lies of P вивів формулу на абсолютно новий рівень і, попри всі нагороди Elden Ring, позаочі серед гравців саме Пі вважається найкращим соулсом з усіх існуючих.