Elden ring дійсно гра року?

Поділіться чим бажаєте. Текст, меми, фото, статті, огляди, будь що.

Почнемо з простого: чи можна назвати цю гру найкращою або найгіршою? Відповідь досить проста — ні.

Тоді чому ж Elden Ring отримав звання «гри року»?

Хтось скаже: це означає, що гра найкраща серед усіх. Інші можуть заперечити: мовляв, просто не було кращих релізів у той рік — ось і отримала першість.

Але є ще цікавіший факт: навіть доповнення до гри вперше визнали «найкращою грою», як би дивно це не звучало.

Давайте ж розберемося: чи можна вважати цю «гру» шедевром, найкращою грою року, а тим більше — маґнум опусом Хідетаки Міядзакі?

Якщо більшість медіа, гравців та навіть індустрія в цілому позиціонує Elden Ring як найкращу гру свого часу, то, відповідно, й вимоги до неї мають бути на найвищому рівні. Не «поблажливі», а об’єктивні.

Для аналізу я буду опиратись на попередній досвід серії, зокрема — на Dark Souls III, гру, яка для багатьох стала кульмінацією класичної формули FromSoftware.

Одним із перших аспектів пропоную розглянути локації. Якщо взяти першу з них — Лімґрейв, — то можна побачити цікаву річ: ця місцевість демонструє і всі плюси, і всі мінуси гри.

Почнемо з переваг. Багаторівнева структура локацій дозволяє побачити, як працює світ гри. Усі основні типи інтеракцій — уже тут. Лімґрейв наповнений повітряними потоками для стрибків, могилами зі скарбами, мінібосами, підземеллями, чимось на кшталт аванпостів і, звісно, — купою секретів і великодок. Тут можна провести 10–15 годин лише досліджуючи все, що приховали розробники: потрапити в пастки, знайти приховані локації, спуститися до таємних босів.

Але… як гравець, що має нехай і невеликий, але все ж досвід у Souls-серії, я маю певні вимоги. І просто краса, просто наявність підземель уже не викликає зацікавленості. Я хочу від гри більшого.

Проблема в тому, що ці підземелля, великодки, десятки мінібосів — вони не дають нічого. Мізерна кількість рун, непотрібний лут, який я ніколи не використаю. Зачистивши Лімґрейв майже на 100%, я усвідомив, що просто витратив десятки годин даремно. За цією візуальною красою стоїть порожнеча: однотипні підземелля, безідеї, створені ніби «бо треба», і нагороди, які не мають жодної цінності.

До цього ще додається вкрай лінивий підхід до мінібосів. Вони повторюються знову й знову — візьмемо, до прикладу, так званого «мінібоса-кота». Він може бути з мечем, з посохом, з двома мечами (ого, -_-), а іноді — взагалі з копіями себе, або в супроводі мобів. Для гравця не зміниться нічого ти чекаєш стрибка та випаду цього кота, аби нанести атаку, міняється лише кількості ухилянь потрібних для нанесення однієї атаки. Ти не думаєш як перемогти боса ти лише думаєш коли закінчиться нескінченний каскад атак. Складність цих «босів» робиться не за рахунок механік, не зарахунок змін у їх поведінці, логіці, а лише їх кількістю або тим скільки вони пошкоджень вносять та отримують …

І тут постає питання: в чому, бляха, сенс? Навіщо взагалі це додавати до гри? Це не виклик, не новий досвід, не історія — це просто шаблон, що механічно клоновано разів десять. Ні геймплейної цінності, ні сюжетної ваги, ні радості від перемоги.

Це й стало першим дзвіночком. Я навіть на деякий час відклав гру.

Пройшов певний час. Я подивився багато відео, де Elden Ring хвалять як щось неймовірне, і вирішив дати їй ще один шанс. Почав гру з початку — бо забув, що й куди. Дійшов до першого боса… і пішов дивитися, що ж буде далі.

Замки… о, замки — це справді те, що Хідетака вміє робити. Незважаючи ні на що, досліджувати їх було дійсно цікаво.

Однак таємні кімнати чи локації, приховані від більшості гравців, знову ж таки не мали жодного сенсу. Подібний підхід мене щиро бентежив. Я не розумів, як можна настільки безідейно підходити до створення великодок і секретів.

У попередніх іграх були теж сумнівні та важкодоступні секрети, але зазвичай вони приводили до чогось значущого. Наприклад, Безіменний Король у третій частині Dark Souls, або важливий лут — той самий посох з Ізаліту, один із найкращих для магів (також у DS3).

Уже на моменті проходження до другого сюжетного боса в мене виникли серйозні сумніви: а чи все з цією грою взагалі добре?

Якщо почати розглядати не лише «обкладинку» гри, а й її наповнення — з’являється ціла купа питань. І це не просто питання з розряду «чому є самоповтори», а чому вони буквально скрізь?

Звідки в Міжзем’ї закляття з серії Dark Souls? Де тут логіка? Як взагалі так сталося, що одне й те саме існує у двох різних всесвітах?

Чому ви зробили рескін купи босів і просто натикали їх по 10 разів? Для чого світ таких монструозних розмірів, якщо ви не здатні наповнити його чимось справді цікавим? Порожні, однотипні підземелля — це не контент, а його ілюзія.

Якщо вже ви вирішили зробити гігантський відкритий світ — чому тоді так багато мобів, які просто названі «міні-босами», хоча ними насправді не є?

Що, чорт забирай, з балансом? Чому перший бос може тримати вас у грі на 5–6 годин, а п’ятеро наступних просто падають самі від того, що ви поруч?

І головне питання, яке мене турбує найбільше:

В чому сенс настільки великого та відкритого світу, якщо для «правильного» проходження доводиться відкривати фанатську мапу з маршрутом, рівнями та підказками — куди йти, коли й чому?

Я щиро не розумію, як цього не помічати. Як узагалі можна ігнорувати той факт, що гра має величезну кількість серйозних проблем. Усе, про що я говорю, усе, що викликає питання — лише поглиблюється чим далі ти заходиш у гру.

Ще одна причина, через яку я не можу погодитися з тим, що Elden Ring — це «гра року», — це відсутність справжніх нововведень. Усе, що в ній є — «стрибок» та «кінь» — це радше винятки, зумовлені великим відкритим світом. Якби Хідетака міг реалізувати це раніше, ми й досі не мали б стрибка на одну кнопку, а, як і раніше, натискали б 2–3.

Але якщо розглядати гру в порівнянні з її попередниками, то що нового Elden Ring насправді додав? Яку механіку, ідею чи елемент гри, якого раніше не було?

Усі ці питання стали для мене своєрідним наріжним каменем. Я зміг пройти гру приблизно на 70%, але далі грати в однотипне, нудне та безідейне місиво з пікселів стало просто нестерпно. Це гра, де з кожним кроком лише зростає рівень шкоди, яку я завдаю й отримую, а бої перетворюються на безкінечні площинні атаки, від яких або неможливо ухилитися, або потрібно ловити майже ідеальні таймінги.

Як на мене, до цієї гри занадто багато питань і претензій. Вона не дає унікального досвіду — будь-яка з попередніх частин серії виглядає цікавішою, глибшою й набагато краще передає естетику та дух Souls.