007: The World Is Not Enough — одна назва, але дві різні гри

Як це часто буває — видавець прагне охопити якомога більший шматок ринку й випустити продукт на всіх популярних платформах. Зараз із цим простіше: якщо гра мультиплатформна, то на кожній приставці чи ПК проєкт зазвичай має однаковий вигляд і геймплей. Але так було не завжди.

У часи п’ятого покоління консолей апаратне забезпечення приставок дуже відрізнялося — і мова йде не лише про архітектуру, а й про продуктивність. Кожна компанія хотіла реалізувати унікальне бачення «своєї дитини».
Технології розвивалися швидко, тож різниця між релізами консолей, випущеними навіть з кроком в один-два роки, суттєво впливала на підхід до реалізації та на кінцеву продуктивність продукту.

Невеличкий екскурс в історію

Різниця між PlayStation (PS One) і Nintendo 64 (N64) становила близько 2,5 року — і це не могло не позначитися на можливостях останньої, хоча обидві були консолями п’ятого покоління.
Час, який відділяв одну консоль від іншої, дозволив в N64 використати 64-бітний процесор (що й підкреслювали в маркетингу), але ЦП — не єдина перевага платформи.

Ключові відмінності видно з технічних характеристик: 

В цілому N64 був архітектурно потужнішим — мав швидший процесор та апаратну підтримку геометрії й ефектів. Проте PS One мала перевагу в носії — CD-диск вміщував майже в десять разів більше даних.

Nintendo свідомо обрала картриджі: вони забезпечували швидке завантаження, більшу надійність і кращий захист від піратства, але обмежували розмір ігор. Згодом Nintendo у консолі GameCube також використала менші диски (~1,5 ГБ) замість стандартних DVD (4,7 ГБ у PS2), що теж вплинуло на обсяг контенту.

І ось коли ми розібралися у відмінностях консолей — давайте перейдемо до самої гри й з’ясуємо, чому ми отримали дві окремі версії.

Як я вже зазначав, EA хотіла максимально охопити ринок, але через різні характеристики консолей компанія просто не могла випустити уніфікований продукт: там, де у PlayStation були переваги, N64 страждала, і навпаки.

На N64 можна було зробити кращу картинку, більше відкритих просторів і додаткових ефектів, але через особливості носія й архітектури доводилося балансувати інші аспекти. А от PlayStation із її великим об’ємом на CD-носії могла включати високоякісні відеовставки, треки з вищим бітрейтом і більше контенту, який картридж N64 фізично не міг вмістити.

Таким чином, уніфікований продукт для обох приставок вийшов би суцільним компромісом: графіка на N64 була б «пригальмованою» до рівня PS One, а PlayStation позбулася б частини мультимедійного контенту.

Це не влаштовувало ні EA, ні студії, відповідальні за розробку. Тому було прийнято рішення замовити різні версії у різних команд — оптимізовані під сильні сторони кожної платформи.

Розробники

За версію для PlayStation відповідала Black Ops Entertainment.
Вони вже 1999 року працювали над грою за франшизою 007 (Tomorrow Never Dies), тож мали досвід роботи на консолі та знали можливості й обмеження свого рушія, який використали й для наступної гри.
Єдина відмінність була в тому, що тепер гра перетворилася з шутера від третьої особи у стилі Syphon Filter на FPS з елементами стелсу, що більше відповідало версії для N64.

За версію для Nintendo 64 відповідала Eurocom.
Їх обрали через наявність власного масштабованого 3D-рушія і досвіду створення проєктів для N64 — це дозволяло швидко й якісно реалізувати FPS-орієнтовану версію під архітектуру Nintendo.

Про гру

Рівні та геймплей
У N64-версії доступно 14 рівнів (із кількома рівнями складності), серед них — екшн-сцени на лижах і підводному човні.
Додано рівень у лондонському метро, якого немає у фільмі і який також відсутній в версії для PlayStation.

PS One-версія має 11 місій (серед них ексклюзивний рівень із казино, де є елементи блекджеку) та сюжетні FMV-ролики із фільму.

Мультиплеєр
N64-версія підтримувала до 4 гравців у локальному режимі; у PS One-версії мультиплеєр був запланований, але у фінальній збірці його видалили.

Унікальні особливості
У N64-версії Джон Кліз (John Cleese) повернувся до ролі «Q» як актор озвучення, тоді як більшість інших персонажів мали дублювання іншими голосами.
У PS One-версії для анімації персонажів запросили каскадера з фільму Матриця – завдяки цьому кожен ворог мав понад 30 моушн-кепчур-анімацій.

Обидві версії 007: The World Is Not Enough фактично є різними іграми на двох платформах. Вони поділяють сюжетні мотиви, деякі локації та частину озброєння, але кардинально відрізняються у дизайні рівнів і технічних рішеннях.

Результат та сприйняття:

N64-версія отримала в основному позитивні відгуки та вважається кращою ніж PS One-версія. 
Критики хвалили плавність, дальність промальовування та багатокористувацький режим.
Водночас зазначали не дуже вдалий штучний інтелект ворогів.

PS One-версію зустріли змішані оцінки: її вважали кращою за попередню Tomorrow Never Dies, але не такою вдалою, як N64-версію через коротші рівні та відсутність мультиплеєру.
IGN назвав  PS One-версію «коротким, простим шутером з декількома цікавими гаджетами», а GameSpot відзначив її як «тимчасову розвагу для фанатів FPS» . 

Як би там не було, обидві версії продавалися добре: N64-гра розійшлася в США тиражем понад мільйон копій, PS One-гра — близько 1,5 млн копій у світі (з них приблизно 200 тис. у Великій Британії).

У підсумку, N64-версія стала важливою роботою Eurocom на цій платформі, а PS One-версія залишилася цікавим прикладом Bond-гри на консолі Sony, хоча й поступилася N64-версії за масштабом.

Персональна думка

Мені версія для PlayStation усе ж ближча.
Я згоден, що загалом графіка краща на N64, але моделі персонажів мені більше подобаються у версії для «плойки» — вони ніби більш схожі на живих акторів. Також мені безсумнівно більше сподобався звуковий супровід на PlayStation.
Водночас не можу заперечити, що рівні тут справді значно коротші, ніж у версії для Nintendo, і можуть відчуватися дещо стиснутими.

Щодо самих рівнів — усе витримано в дусі шпигунської франшизи. Присутні стелс-елементи, характерна для агента 007 "агресивність" у критичних ситуаціях і, звісно, використання шпигунського приладдя, створеного Q. Сюжет, як неважко здогадатися, слідкує сценарію фільму The World Is Not Enough, тож особливих одкровень тут не знайдете.

На мою думку, цю гру не можна розглядати на одній платформі — її варто проходити й там, і там. Тільки так ви отримаєте повноцінний досвід.
Про це гравці говорили ще на релізі, але тоді це сприймалося радше негативно: відсоток людей, які мали обидві консолі, був дуже малий, тож фанати PlayStation і фанати N64 відчували себе трохи обділеними — вони проходили «свою» гру, але знали, що десь є контент, недоступний їм.

На щастя, сьогодні таких проблем немає: 007: The World Is Not Enough можна пройти обома версіями на емуляторах без особливих проблем.
До того ж для зручності гри можна використовувати Mouse Injector — він працює в обох версіях.

Нижче можна подивитись на наглядне порівняння двох ігор у рамках першого рівня: