Пости Fray

Одна з культових ігор для PlayStation One, яка не потребує зайвої презентації! Можливо сучасний гравець, в міру свого віку, й не чув про військово-шпигунські пригоди з Гейбом Логаном у головній ролі, але старше покоління одразу пригадає зелений інвертований приціл-перехрестя та вайби жахливого піратського перекладу ігрових кат-сцен.

Тим не менш, якщо хтось не знає, що це за гра — давайте нагадаю.
Syphon Filter — шутер від третьої особи з елементами стелсу, розроблений студією Eidetic (пізніше відомою як Bend Studio) і виданий під брендом Sony / 989 Studios для оригінальної PlayStation.
Гра вийшла в Північній Америці 16 лютого 1999 року; в Європі — пізніше того ж року. Вона стала першою частиною однойменної серії.

Як і минулого разу, ми знову маємо дві гри під однією назвою, але цього разу відмінності між проєктами набагато суттєвіші.

Якщо у PS2-версії ми бачимо, більш-менш, стандартний для серії пригодницький шутер від третьої особи, то старша версія пропонує доволі простий FPS  у стилі типового Call of Duty — навіть розробником цього шутера виступає Treyarch, а обраний рушій — IW Engine 3.0.

Чим більше я знайомлюся з ігровим всесвітом за мотивами Яна Флемінга, тим більше переконуюся, що майже кожна частина про Джеймса Бонда отримувала по два чи навіть більше втілень.

Зазвичай на кожну платформу виходила своя окрема версія гри — і що найдивніше, проєкти для менш потужних консолей часто виявлялися цікавішими та різноманітнішими в плані геймплею.
Ця гра не стала винятком...

Тільки нещодавно я згадував про Medal of Honor: Underground (другу частину серії), бо до неї додали зручне керування мишею.
Поверхово описав, як починалася серія, та засмутився через те, що такої підтримки сучасного керування немає в самій першій частині — Medal of Honor 1999 року.

І знаєте що? Мене почули!
На GitHub нещодавно з'явився форк від оригінальної гілки Mouse Injector, створений завзятою людиною, яка почала впроваджувати інжектор у старі ігри.
Довго вмовляти не довелося — і от ми вже маємо першу частину з доволі добрим і звичним керуванням, а особисто мною гра була повністю протестована на помилки щодо нового керування. Є невеличкі шороховастосі відносно стаціонарних кулеметів, але це проходженню не заважає, бо це опціональна частина геймплею та і всі потрібні данні з цього приводу розробник від мене отримав.
До того ж дуже круто, що до гри також можна додати HD-текстури!

Як це часто буває — видавець прагне охопити якомога більший шматок ринку й випустити продукт на всіх популярних платформах. Зараз із цим простіше: якщо гра мультиплатформна, то на кожній приставці чи ПК проєкт зазвичай має однаковий вигляд і геймплей. Але так було не завжди.

У часи п’ятого покоління консолей апаратне забезпечення приставок дуже відрізнялося — і мова йде не лише про архітектуру, а й про продуктивність. Кожна компанія хотіла реалізувати унікальне бачення «своєї дитини».
Технології розвивалися швидко, тож різниця між релізами консолей, випущеними навіть з кроком в один-два роки, суттєво впливала на підхід до реалізації та на кінцеву продуктивність продукту.

Про саму гру Medal of Honor: Frontline я вже писав раніше.
Сьогодні ж хочу розказати вам, що я нещодавно дізнався про те, що є чудова можливість пройти цю гру як повноцінний ПК-шутер.
Як би ж я знав про це раніше... бо тільки недавно проходив її на емуляторі PS2.

👀Уточнення👀 - Medal of Honor: Frontline взята просто в якості прикладу і інші частини, котрі виходили на шостому поколінні консолей теж можна пройти таким чином.
Для MoH: European Assault та MoH: Rising Sun вам теж знадобиться емулятор Dolphin, а от для MoH: Vanguard потрібен PCSX2, про котрий я теж раніше писав.

З цією грою я познайомився як тільки в мене з'явилася "Сонька".
З консоллю були придбані 4 диски з іграми: MediEvil, Tomb Raider: Chronicles, якась з частин 101 Dalmatians і ось ця частина Медалі за відвагу.

До цього мені доводилося грати в шутери, але то були старенькі на той час Wolfenstein 3D, DOOM та Zero Tolerance на Sega Mega Drive.
Все це були ігри, котрі імітували 3D, але не були тривимірними по-справжньому, і саме тому Medal of Honor вражала!

007: Agent Under Fire — пригодницький шутер від першої особи, випущений Electronic Arts наприкінці 2001 — на початку 2002 року для PlayStation 2, а згодом портований на GameCube і Xbox.

Гра починалася як адаптація фільму The World Is Not Enough, але через затримки проект було перероблено в оригінальну історію.
Сюжет розгортається навколо змови корпорації Identicon / Malprave, яка займається заміною світових лідерів клонованими дублерами.

Killzone вийшов на PlayStation 2 у листопаді 2004 року і став першим кроком Guerrilla Games від невеликої нідерландської студії до статусу першокласного розробника PlayStation.

Історія гри розгортається у 2357 році: імперія Хелгастів (Helghast) після кризи повернулася і вторглася на планету Векта (Vekta) — колоніальну планету під опікою ISA.

Грав вже після купи патчів і чув, що гру непогано так доробили з часу її релізу.
Тим не менш, до Dying Light 2 питання в мене є.

По-перше - сюжет тут якийсь, скажимо так, дивний. Часто можна не зрозуміти що взагалі коїться бо тобі кажуть одне, а на екрані коїться зовсім інше! То нам кажуть, що на телевежі відбулось щось неймовірно погане і що туди просто неможливо дістатися, що така місія дорівнює самогубству для кожного, але коли ми туди потрапляємо, то нас там наздоганяють сюжетні персонажі і відбувається це просто моментально - ось ти виконав квесть і нпс вже тут як тут.
Як? Коли він встиг? Чому до цього моменту ніхто цього не зробив, якщо це, як виявляється, вже не так і складно?! Питання...  

Всім привіт!
Продовжуємо досліджувати перлини старого ігропрому, які можуть бути невідомі сучасному гравцю.
Спочатку хотів написати про Killzone, але ця гра перехопила мою увагу...

Цього разу на задвірках інтернету я натрапив на гру Urban Chaos: Riot Response — цікава вона тим, що це перший проєкт відомої зараз студії Rocksteady, тих самих розробників, що потім зробили славетну серію ігор про Бетмена.

З 🎃Хелловіном🎃 вас, друзі!
На честь такого 👻таємничого та потойбічного👻 свята вирішив написати огляд про нацистських окультистів 😉

Return to Castle Wolfenstein — як багато приємних спогадів викликає це словосполучення!
Миттєво згадаються темні та сирі закутки підземель, відкриті простори під ясним місяцем, блискучі металеві стіни таємних нацистських лабораторій під керівництвом доктора Зі, лязгіт великих убер-солдатів, електричне дзинчання кіборгів-лоперів і, звісно, блискучий латекс сексуальних елітних стражниць... міг би сказати я, якби проходив гру в 2001-му. 😅

Здоровеньки були!

Мені спала на думку ідея ближче познайомити вас з емулятором PlayStation 2 — PCSX2.
Я часто розповідаю про нього й рекомендую проходити деякі ігри саме через цей емулятор, але нещодавно усвідомив: поріг входження в світ емуляції далеко не такий низький, як здається.

З грою Black я познайомився майже одразу після того, як придбав PlayStation 2, але сталося так, що до повного проходження гри мені знадобилося цілих 17 років (розповім про це трохи згодом).

На той момент гра виглядала справжнім технологічним дивом на платформі PS2 - не просто так я це зазначив у заголовку.
Важко було повірити, що приставка здібна обробляти таку детальну модель зброї, настільки ефектну руйнацію оточення та велику кількість додаткових постефектів. Запускаючи гру, ти цілком поринав у неї — все виглядало й звучало так гармонійно, що відриватися зовсім не хотілося.  

Багато хто починає сперечатися і казати, що в той час (2005й) були ігри з набагато кращим візуалом. Починають наводити приклади у вигляді F.E.A.R., Prey, Quake 4, Call of Duty 2, Battlefield 2 та інші.
З тим, що ці ігри виглядають гарніше важко сперечатися, але, людоньки, ми ж тут кажемо про платформу PlayStation 2!
І давайте я вам нагадаю спецификацію цієї приставки:

Як ви всі знаєте (а якщо не знаєте, то зараз дізнаєтесь) - з 14го жовтня 2025 Microsoft закінчила підтримку своєї Windows 10.
Це означає кінець випуску оновлень для системи безпеки та подальше припинення підтримки оновлень внутрішніх програм.

До цього моменту було відомо, що на розширену підтримку Windows 10 за окрему плату можуть розраховувати корпоративні клієнти, але сьогодні я побачив на своїй панелі керування нове повідомлення про оновлення, що мене трохи здивувало.
Виявляється, що простим користувачам тем можливо відстрочити неминучий перехід на Windows 11 ще на один рік (до 13 жовтня 2026 року) і зробити це можна зі сторінки налаштувань "Оновлення та захист"

Невідомо, чому так трапляється, але культова серія Deus Ex завжди не виправдовувала очікувань видавництва щодо прибутків.
Багатьом людям подобаються ігри Deus Ex — сетинг, імерсивність, сюжет — але продажі залишаються невисокими.

Спершу треба сказати, що стратегії — це зовсім не моє, і я зазвичай в них не граю, АЛЕ DUNE стоїть окремо — і ось чому.

Колись давно в мене була приставка SEGA Mega Drive, і в ті часи знайти конкретні картриджі було дуже важко — практично неможливо. Тому я та інші дітлахи раділи всьому, що бачили в крамницях, кіосках чи у друзів: кожна гра — це свято!

MediEvil для мене — не просто гра, це культурний феномен, який зробив із мене геймера.
Усе починалося з малого: мені було десь шість років, і до нас потрапила «Денді». Цей 8-бітний клон NES мій дядько приніс на вихідні. До приставки додавалося кілька картриджів, і найпримітнішою виявилася гра про Черепашок-ніндзя.

Не пам’ятаю, яка це була частина, але добре пригадую: ми грали всі вихідні, вночі включно, а коли приставку треба було повертати, у мене й у дядька були страшенно болючі мозолі на великих пальцях — джойстики на «Денді» були не дуже зручні, м'яко кажучі. Та тоді на це ніхто особливо не зважав.

Це не стільки огляд гри, скільки історія про креативну роботу над оптимізацією в умовах жорстких обмежень.

Усі знають Quake II від id Software — неймовірно крутий шутер свого часу, який і досі на слуху завдяки численним сорс-портам, модифікаціям і нещодавньому перевиданню.
Але чи знаєте ви, що на PlayStation One теж вийшов свій порт гри — і чомусь він не потрапив у перевидання, хоча фанати дуже просили про це?

Гра безперечно може сподобатися фанатам «ALIENS», проте, якщо дивитися на неї окремо від назви, ми отримаємо типовий кооператив із концепцією Left 4 Dead.

Гра складається з декількох кампаній, а кампанії поділені на кілька глав.
Суть геймплею зводиться до того, що вам потрібно бігти від точки «А» до точки «Б» і по дорозі відбиватися від орд чужопланетних істот.

Є невеликі арени, де потрібно певний час стояти в обороні, а по закінчені глави ви отримаєте досвід та кредити, завдяки яким можна прокачувати свого героя та його зброю, але все це ми вже бачили, наприклад, у World War Z чи Zombie Army 4.

Останнім часом я підсів на ігри для першої PlayStation, які оминули мене в дитинстві. Після проходження Alien: Resurrection я знову пішов шукати щось цікаве і натрапив на C-12: Final Resistance.

Ця гра примусила мене звернути на себе увагу тим, що стала останнім ексклюзивом SONY власного видання і вийшла від внутрішньої студії SCE Studio Cambridge, яка раніше розробила для PS One обидві частини MediEvil — мої улюблені ігри на цій платформі.

Після проходження NFS: High Stakes я пішов завантажувати NFS 3: Hot Pursuit, але поки шукав потрібний мені образ, натрапив на гру за четвертою частиною серії фільмів про Чужих. Оскільки я палкий фанат цієї франшизи, пройти повз просто не зміг; тим паче, що до цього я в Alien: Resurrection не грав.

Я знав, що по Чужим на PS1 виходила Alien Trilogy, але проходити її особливого бажання не було через те, що це був типовий клон першого DOOM. Тут же був інший випадок. Гра зроблена у повноцінному 3D та обіцяла іммерсивний досвід — виглядало заманливо, і я її завантажив.

Оскільки з серією Test Drive на PS1 ми закінчили, можна повернутися до Need for Speed.
На старенькій консолі Sony першою для мене NFS стала Porsche Unleashed, але зараз не про неї.

Сьогодні поговоримо про NFS: High Stakes. Чому саме про неї, а не про NFS 1/2 чи легендарну NFS 3: Hot Pursuit? Тому що я доволі часто чув не дуже хороші відгуки про High Stakes. Її постійно порівнюють із Hot Pursuit і кажуть, що ця гра не привнесла нічого нового, виглядає так само, як третя частина, що фізика автомобілів змінилася і гравці на це не очікували тощо.

Після проходження Test Drive 6  та Test Drive: The Brotherhood of Speed  я вирішив допройти всі частини серії, які вийшли в епоху PlayStation One — інакше виходив якийсь неповноцінний досвід: не зрозуміло, як саме серія увірвалася на PlayStation і чи встигла еволюціонувати за час свого життя на цій платформі.

Цього разу — огляд «2 в 1»: розглянемо Test Drive 4 і Test Drive 5, а також трохи повернемося до TD6.

Після того, як довелося згадати про Test Drive 6, мені стало цікаво, що ж далі відбувалося з цією серією ігор.
Так я натрапив на цю гру — це буквально наступна частина франшизи, і цікаве в ній те, що це перша гра серії на новому поколінні консолей. Що ж тут змінилося і чи стала гра кращою?
Давайте розбиратися...