A Way Out [Огляд гри]

A Way Out — це гра студії Hazelight, яка надала досвід, якого я раніше ніколи не мав.

Хто не знає, трохи поясню: Hazelight роблять ігри, для яких потрібні одразу двоє гравців. Це не гра з опціональним коопом — без напарника ви просто не зможете пограти (взагалі ніяк).
Два гравці — це зобов’язання. Грати вдвох можна як онлайн (по мережі), так і локально за одним ПК (клавіатура + геймпад або геймпад + геймпад).

Сюжет гри відбувається у 1972 році і крутиться навколо двох ув’язнених, які вирішили допомогти один одному втекти задля спільної мети — помсти знайомому негіднику, через якого обидва й опинилися у в’язниці.

Персонажі (Вінсент та Лео) мають трохи різні характери.

Вінсент — людина, яка виважено обмірковує кожну ситуацію і намагається не лізти у відкриті сутички, принаймні там, де це можливо.

Лео — більш імпульсивний тип, який може запропонувати ризикованіший план заради швидшого досягнення мети.

Як Лео, так і Вінсент мають родини, але внутрішні стосунки різняться, що додає драматизму і викликає співчуття.

Далі детально розповідати про сюжет не бачу сенсу — нащо ж тоді грати? Усі подробиці дізнаєтесь самі. Можу лише сказати, що всі важливі атрибути такої історії тут є, і вони працюють як слід. А фінал дійсно викличе емоції!

Тепер повернемося до унікального досвіду...

Не знаю, чому розробники так вирішили, але під час гри екран ділиться на дві частини (іноді вертикально, іноді горизонтально), і ви граєте на кшталт старих двокористувацьких ігор на SEGA Mega Drive  чи PlayStation One. Але якщо раніше в такому форматі зазвичай проходили змагальні режими (DeathMatch чи перегони), то тут таким чином проходить сама кампанія.

Таке рішення у грі не надто обґрунтовано (у наступних проєктах це зміниться), і не можу сказати, що досвід був би значно гіршим, якби геймплей був реалізований як у звичних кооп-іграх, але своя родзинка від цього є.

По-перше — це задає атмосферу, щось на кшталт коміксу.
По-друге — розробники не тримають екран постійно розділеним. Ситуації динамічно змінюються — і разом із цим змінюється й те, що й як ви бачите на екрані!

Дуже здивувало і "жонглювання жанрами". Це трапляється нечасто, але дуже неочікувано!

Ось ти женешся за злодієм по недобудові — і раптом розумієш, що граєш уже з ізометричною камерою, як у Alien Breed чи Alien Shooter.

Іншого разу тікаєте з другом від копів із медзакладу — і тут гра дає керування лише одному з гравців, потім передає управління іншому; проходить чередування міні-екшн-епізодів, присвячених кожному з персонажів.

Під час місії можна потрапити в коридор, де починається справжній 2.5D файтинг у дусі Streets of Rage, а через мить ви вже переховуєтесь від правоохоронців на парапеті будівлі, як той Нео в першій «Матриці»...

Іноді зустрічаються невеликі розгалуження, які змінюють підхід до окремих ситуацій. Не скажу, що це кардинально змінює гру або гарантує реіграбельність, але такі моменти цікаві тим, що ви з другом реально можете почати сперечатися, як краще діяти. Ми не сперечалися, але така потенційна можливість є!
Ще гра пропонує кілька розваг змагального типу — деякі існують просто як додаткові міні-ігри, інші можуть бути пов’язані з досягненнями.

Взагалі геймплей тут досить простий, і серйозного виклику ви не отримаєте, адже гра більше орієнтована на кінематографічність. Але це зовсім не заважає насолоджуватись процесом — тут важливіше провести час з другом, жартуючи та обговорюючи, ніж відточувати технічне проходження рівнів.

До речі, про досягнення...
Їх небагато — 14 штук, і якщо бути уважним, то всі вони здобуваються в одне проходження.

Однак, якщо щось пропустили, завжди можна перезапустити потрібну главу й отримати те, що забули.

Важких досягнень немає. Є лише дві ачівки, які можуть створити невеликі труднощі, але не через ігрові умови, а через ваше вміння швидко натискати клавішу «E» чи синхронізацію з напарником під час гри на музичних інструментах.

Саме такі ситуації в A Way Out роблять гру унікальною і ні на що не схожою.
Навіть відверто простий і трохи банальний сюжет не додає грі мінусів. Навпаки — поціновувачі стареньких кримінальних бойовиків кінця 70-х та 80-х залишаться задоволені «тою» атмосферою.

А хто занадто молодий і не дивився такі фільми, як «Смертельна зброя» (Lethal Weapon) чи «48 годин» (48 Hrs.) — ну, як ви взагалі могли таке не дивитися? — тут принаймні дізнаєтесь, за якими лекалами робили культове кіно тих часів.

Також хочу відзначити, що розробники розуміли проблему обов’язковості двох гравців і зробили лояльну систему залучення другого гравця через функцію Remote Play Together.
У наступних іграх вони додали Friend’s Pass — можливість скачати гру безкоштовно й грати з тією людиною, у кого гра вже куплена.

Отже, якщо ви ще не грали — беріть друга та надолужуйте втрачене!
Тим паче, що гра часто буває на розпродажах.