Call of Duty: Roads to Victory [Ретроогляд ексклюзивної PSP гри]
Ось ми й підійшли до найособливішої частини Call of Duty — ексклюзивної версії, що виходила лише на PlayStation Portable, або просто PSP. Називається вона Call of Duty: Roads to Victory.
Унікальність гри, як ви вже здогадалися, полягає в тому, що це портативна версія, в яку можна було грати будь-де. Для мене, чесно кажучи, дуже дивно, що це єдина частина франшизи, яка вийшла на портативній платформі! Тоді як та ж Medal of Honor має аж дві гри на PSP!
Звісно, перехід на слабше "залізо" не міг пройти для гри без наслідків.
Графіка стала простішою та менш насиченою, локації втратили свої попередні розміри, а ефекти стали менш видовищними.
Як би там не було, на портативці все це мало виглядати більш-менш адекватно. Не можу це точно підтвердити, бо саме цієї гри на PSP в мене не було, але зважаючи на мій досвід з іншими проєктами, котрі я проходив на цій платформі, то на тому невеличкому екрані все здавалося майже таким же гарним, як і на потужнішій PlayStation 2.
Як і всі шутери, які потрапили на PSP, ця гра мала своє, м’яко кажучи, дивне керування. Якщо пам’ятаєте, PSP мала лише один лівий стік, і якщо для ігор від третьої особи або перегонів це ще було терпимо, то от для FPS — справжнє випробування. У світі вже давно вкорінився стандарт: лівий стік — пересування, правий — камера. Тому розробникам довелося "вигадувати велосипед", і у таких іграх, як ця Call of Duty, за камеру відповідали кнопки з правої половини консолі: □ (вліво), △ (вгору), ○ (вправо), ✕ (вниз).
Ось так, трохи по-дурному, й доводилося грати в стрілялки!
А щоб гравці не скаженіли й не кидали приставку в стіну, розробники додали трохи змінену систему автоприцілювання. Працює вона інакше, ніж ми звикли: навіть без прицілювання ваш умовний "хрестик" (а точніше — кружечок) на середній дистанції прилипав до ворогів і ставав червоним, натякаючи, що наведення вже відбулося — залишилось лише стріляти. Тобто достатньо було просто дивитися в бік найближчого ворога. А ось на дальній відстані все працювало вже як зазвичай.
Із приємного — гра не сприймається якимось обрізком. Call of Duty: Roads to Victory, як і її старші «побратими», має повноцінний сюжетний режим, а також кілька кампаній за різні країни. За це портативну версію хочеться похвалити, бо таким чином гравці отримали більше різноманіття в озброєнні та локаціях. І хоча графічно це виглядає не так добре, як на PS2, розробники намагалися зробити все гармонійно й не "вирвиглазно".
Весь сюжет побудований за лекалами попередніх номерних частин: дивимося історичне відео, читаємо листи головного героя під час завантаження рівня — і вперед у бій. Навіть внутрішньоігрові катсцени тут відтворюються на рушії гри!
Нагородою за проходження слугують арт-матеріали: локації, зброя, техніка. Відкривається відеогалерея, а після проходження — меню з читами.
Roads to Victory навіть мала мультиплеєр, але про нього, з об’єктивних причин, я нічого сказати не можу. Проте сам факт, що він був — вже плюсик у карму розробникам.
Наразі я проходив гру через емулятор і можу сказати, що жодних проблем не виникло. Все працювало як слід, а можливість налаштувати керування мишкою лише полегшило проходження.
Чи можу я рекомендувати гру до ознайомлення?
Скоріше ТАК, ніж ні. Це справді цікавий досвід — побачити, як обмеження платформи змушували розробників викручуватись, мов ті "вугрі у морі"!
P.S. На цьому моє проходження серії Call of Duty зі старих платформ закінчується!
Але не закінчується проходження ігор зі старих платформ ;)
