DOOM 64 [Огляд + невеличкий екскурс в історію розробки]

Привіт всім! Як ваши справи?
Чи готові ви продовжити подорож всесвітом ігор DOOM?
Сьогодні нашою головною стравою буде гра під назвою DOOM 64.

Тож DOOM 64...

Коли вперше бачиш назву цієї гри, мимоволі виникає запитання: «64? Я щось пропустив?». На щастя, усе виявляється доволі банальним, але про це трохи згодом.

Перше враження гра залишає неоднозначне!
Ти заходиш, потираєш долоні в передчутті шаленого екшену, а вона ніби каже: «Зачекай, тут усе працює трохи інакше».
Минає кілька перших хвилин, і стає зрозуміло: попри візуальну схожість із попередніми частинами, темп, геймплей і атмосфера тут відчутно інші.

Рівні стали щільнішими, з більшим акцентом на замкнуті простори. Змінилося й освітлення: тепер воно виглядає насиченішим і виразнішим, додаючи грі нових відтінків.
Атмосфера стала значно гнітючішою.
Завершує цю похмуру картину новий музичний супровід, який відійшов від грубого рок-металу й перетворився на витончений, тривожний хорор-ембієнт.

Тобто гра одразу дає зрозуміти: вона поважає твою прихильність до першоджерела, але й не збирається вкотре сліпо його наслідувати. І це, зрештою, чудово, бо кому був би цікавий той самий досвід утретє?

Коли розумієш, що Doom 64 уже не є безперервним екшеном «на повну», починаєш уважніше придивлятися до візуальної складової. Здається, ніби нічого кардинально не змінилося, але це лише на перший погляд.
Знайомі вороги заграли новими барвами: попри те, що вони й досі залишаються пласкими спрайтовими моделями, виглядають значно живішими, сучаснішими та отримали більше глибини в промальовці. До того ж ці істоти обзавелися новими "голосами".

Усе це стосується й арсеналу Думгая.
Кожний вид озброєння тепер виглядає виразніше та отримав покращені анімації під час стрільби, завдяки чому відчуття від використання стало помітно приємнішим.

Оточення також не залишилося осторонь і отримало нові, детальніші текстури.
Та попри всі ці зміни, DOOM 64 залишається повністю впізнаваним, і візуально, і з погляду геймплею. Це аж ніяк не біла ворона серед своїх попередників.

Тож повернімося до назви гри й з’ясуймо, що за нею стоїть і як усе відбувалося...
Як відомо, Nintendo тривалий час орієнтувалася на більш сімейні, доброзичливі проєкти й не поспішала пов’язувати своє ім’я з іграми, здатними викликати суперечки. Проте на той момент уже діяли рейтингові системи, зокрема Entertainment Software Rating Board, тож питання репутації та можливих скандалів частково втратило гостроту.

До того ж на рішення випустити таку гру як DOOM вплинув і успіх GoldenEye 007, який довів, що навіть на платформі Nintendo можуть успішно існувати більш «дорослі» проєкти.

Але Nintendo діяла доволі хитро: через вже знайомий тайтл під назвою DOOM гравці могли сприйняти проєкт як черговий порт класичних частин на нову платформу. Водночас id Software наполягала, щоб у назві обов’язково було слово DOOM, тож цифра «64» стала своєрідним компромісом, на який погодилися обидві сторони.
У результаті id Software просунула свою франшизу на нову для себе платформу, а Nintendo підкреслила ексклюзивність та новітність релізу для власної консолі.

Розробку доручили студії Midway Games, яка вже мала досвід роботи з серією, адже раніше займалася портами перших двох частин на PlayStation.
Тож команда добре розуміла, як адаптувати DOOM під можливості консолей того часу.
Втім, через відмінності в архітектурі їм не вдалося використати рушій із PS1-версії, тому рендер під Nintendo 64 довелося створювати фактично з нуля.

Цікаво, що на етапі розробки проєкт мав робочу назву Project Absolution. І справді, звучить так, ніби це не просто черговий DOOM, а спроба переосмислити його темний світ і дати йому нове дихання.

Загалом спочатку гру планували випустити одночасно зі стартом Nintendo 64. Проте, за спогадами розробників, id Software відхилила чимало ранніх рівнів через недостатню якість ігроладу.
А з огляду на те, що інструменти редагування тоді працювали значно повільніше, ніж за сучасними мірками, процес доопрацювання розтягнувся аж до початку 1997 року.

Попри це, результат приємно здивував id Software!
Гра вийшла не просто технологічно сучаснішою, а й значно креативнішою у своїх рішеннях.
Додатковим плюсом стало й те, що фінальна сертифікація від Nintendo пройшла майже без конфліктів із цензурою.
Лише для японської версії довелося змінити колір крові на зелений.

На момент релізу DOOM 64 отримала переважно позитивні відгуки, насамперед за свої візуальні інновації.
Журналісти відзначали оновлені текстури, справжнє динамічне освітлення з кольоровими тінями та новий, значно похмуріший саундтрек, який надавав грі зовсім іншого настрою.

Натомість критиці піддали відносно невелику кількість нових геймплейних ідей і не надто зручне керування на геймпаді. Багато видань підсумовували приблизно так: «Це найкращий DOOM на консолях, але все ще черговий DOOM без суттєвих змін».

Та час розставив усе на свої місця!
Сьогодні DOOM 64 має статус культової й цілісної класики.
Це підтверджує й реліз ремастера 2020-го року, який отримав дуже теплі відгуки, зокрема завдяки можливості нарешті легально дістатися контенту, що раніше залишався недоступним для ПК-аудиторії.
Оновлена версія від Nightdive Studios також додала й нові рівні, які гравці зустріли більш ніж прихильно.

Що ж у підсумку?
Свого часу DOOM 64 дорікали за обережність у нововведеннях, але саме ця стриманість і дозволила проєкту не загубити власну ідентичність.
Замість радикальних експериментів тут обрали точкові, продумані зміни, які працюють на атмосферу й цілісність. І саме тому сьогодні гра сприймається не як відгалуження чи курйоз у серії, а як повноцінна, самодостатня частина спадщини DOOM.

Це той випадок, коли гра не намагається перевершити оригінал у гучності, а знаходить власний голос, більш тихий, темний і глибокий, але від того не менш виразний.

Дуже рекомендую спробувати, якщо раніше пропустив цей Hidden Gem.