DOOM I & II [Фінальний огляд серії в рамках BFG Edition]

DOOM — скільки ж у цьому слові пафосу, драйву, важкого металу, брязкоту зброї, криків ворогів і ще безлічі всього, що миттєво вмикає режим бойової лихоманки. DOOM — це не просто гра.
Це культ, який і донині об’єднує величезну спільноту людей: і тих, хто знайомий із серією ще з 1993 року, і новачків, які зайшли у всесвіт уже через перезапуск 2016-го.

Це також ціла екосистема ентузіастів, які вперто намагаються запустити гру на пристроях, що для цього явно не призначені. Осцилографи, холодильники, бортові комп’ютери Tesla — Doom ніби існує за принципом “якщо є електрика, значить, можна запустити Doom”.
DOOM — гра, яка пережила три десятиліття і низку поколінь технологій, народилася як проєкт мрії, де прибуток був радше наслідком, ніж метою.

І ось питання: як це все відчувається сьогодні?

Я і далі проходжу BFG Edition з закриттям 100% досягнень, тож перших двох частин мені було не уникнути. І, чесно кажучи, стартове очікування було доволі скептичним. Здавалося, що DOOM 1993 року зараз виглядатиме як щось дуже застаріле, невиразне і, можливо, навіть нудне.
Але реальність виявилася інакшою!

Не зовсім зрозуміло, як це вдалося Кармаку та Ромеро, але гра досі відчувається живою. Вона не просто “грається нормально для свого віку”, вона реально затягує. Вона швидка, ритмічна і напрочуд сучасна у своїй базовій ідеї.

По-перше, формула “бігай і стріляй” майже не підвладна часу. Це чистий геймплейний імпульс, який працює без зайвих прикрас. Але й назвати це бездумною стріляниною теж не вийде, особливо на високих складностях, які необхідні для проходження "на платину".

Тут починається постійне зважене жонглювання зброєю. Десь треба економити набої і розбирати демонів кулаками або бензопилою. Десь виручає дробовик, який знімає ворогів з одного точного пострілу. А десь доводиться діставати BFG-9000, щоб одним вибухом випалити натовп істот, які забили кімнату і перекрили шлях до потрібного порталу.

По-друге, рівні. Вони зроблені так, що навіть сьогодні їх цікаво досліджувати. І найголовніше, дослідження майже завжди винагороджується. Чим далі просуваєшся, тим масштабнішими і складнішими стають ці лабіринти, але при цьому вони ніколи не скочуються в хаос без орієнтирів. Розробники явно мали чітке розуміння просторової логіки, тому загубитися тут складно. А якщо що, то мапа завжди виступає тим самим рятівним маяком у темному демонічному лабіринті.

Єдине, що, здавалося б, могло відштовхнути сучасного гравця, це візуальна частина та звук. Але і тут час зробив дивну річ - ретро-естетика сьогодні знову в моді, і багато сучасних інді-проєктів спеціально стилізуються під 90-ті.

З музикою ситуація складніша
Оригінальні MIDI-треки з агресивною рок-енергією можуть сприйматися по-різному у 2026 році. Для когось це ностальгія, для когось неприпустимий шум. І тут уже вибір за гравцем: або повністю зануритися в автентичний звук, або "підкласти" щось своє.

Я для себе знайшов компроміс — ремейк оригінальних композицій від Ендрю Халшульта з альбому IDKFA.
Він працює як сучасна інтерпретація музичної енергії Doom і чудово лягає на геймплей.

Насправді саме останні ремастери зараз є найбільш “зручним” способом знайомства з класикою. Вони працюють на рушії KEX, не мають проблем зі співвідношенням сторін і обмеженням у 35 FPS, яке тягнеться ще зі старих версій.

У BFG Edition же ці особливості залишилися: 10:7 формат із чорними полями з боків та той самий ліміт кадрів, який сьогодні виглядає радше як якийсь жарт.
Але цікаво те, що, навіть так, після кількох хвилин гри це просто перестає мати значення.
Doom дуже швидко “перемикає” сприйняття з технічного на інстинктивне.
І, мабуть, у цьому його головна сила.

Висновки:

Хто вже знайомий з Doom — той молодець й і так усе розуміє. А хто ще не пробував, не варто цуратися класики жанру!
Тим паче сьогодні його можна запустити буквально на будь-чому.
On your feet, soldier!

P.S. На цьому огляд BFG Edition повністю закритий. Більше не стану катувати вас серією DOOM!
Принаймні якийсь час =)