DUNE 2000 - ремейк, котрий став можливим через обмеження

Спершу треба сказати, що стратегії — це зовсім не моє, і я зазвичай в них не граю, АЛЕ DUNE стоїть окремо — і ось чому.

Колись давно в мене була приставка SEGA Mega Drive, і в ті часи знайти конкретні картриджі було дуже важко — практично неможливо. Тому я та інші дітлахи раділи всьому, що бачили в крамницях, кіосках чи у друзів: кожна гра — це свято!

Принцип підбору ігор тоді був доволі унікальний — приходиш у магазин і просто витріщаєшся на вітрину з картриджами та картинками на них.
Опису часто не було, або він був англійською на коробці, яку ні я, ні тим паче батьки не знали, тож здогадатися про суть гри було вкрай важко.

Це зараз усі ходять зі смартфонами й вбудованими AI-помічниками, які миттєво перекладуть і дадуть будь-яку інформацію; тоді ж у нас навіть простих мобільників не було.
Але іноді траплялося диво: натрапиш на продавця-геймера, і він із геймерською доброзичливістю розповідає про ігри й радить, що краще купити, але таких людей було не багато і щоб потрапити до них треба було відстояти справжню чергу!

Так от — DUNE II: The Battle for Arrakis з’явилася у мене саме через картинку, що обіцяла якийсь футуристичний екшн.
Виявилося, що жанр зовсім інший, АЛЕ гра мені зайшла — і навіть поцілила прямо в серденько.
Ту 16-бітну музику я й досі іноді слухаю.

Але треба сказати: DUNE для мене — це саме той виняток, котрий тільки підтверджує правило, бо інші стратегії мені завжди були нецікаві і нічого в них не бачив.

Продовження історії

Коли в мене з’явилась Sony PlayStation, я якось побачив у магазині диск із назвою DUNE 2000 — і це одразу зацікавило, тим паче на обкладинці писали, що це ремейк тієї Дюни, у яку я грав на SEGA.
Я купив диск без зайвих вагань, приніс додому і сів грати.

Перше, що здивувало — гра перейшла з плаского 2D у тривимірний простір.
Не можу сказати, що це викликало WOW-ефект, але було цікаво.
Перші кілька місій я пройшов доволі успішно, але коли геймплей став динамічнішим, я вперся в незручне керування геймпадом і закинув гру, так і не дійшовши до фіналу.

І ось знову настав зоряний час для DUNE 2000

Проходячи старі ігри на PlayStation, я знов натрапив на цю версію Дюни, а трохи пошукав інформацію з’ясував, що вона підтримує PlayStation Mouse — тож мої старі проблеми з керуванням мали б автоматично зникнути.
Плюс на емуляторі можна підігнати роздільну здатність під сучасні екрани.
Чом би й не спробувати ще раз?

Ну, а якщо я вже "здув пил з диска", то вирішив поділитися з вами історією створення цієї гри та тим, що вона має два окремі втілення на PC і PS1.

Гру анонсували в далекому 1998-му, і насамперед її розробляли для ПК.
Розробка велась студією Intelligent Games під егідою Westwood, і в тому ж 1998-му (літо-осінь) гра потрапила на прилавки.

Dune 2000 позиціонувалася як ремейк оригінальної гри, але чесно кажучи, не сказав би, що це виглядає повноцінним ремейком у всіх сенсах.
Це традиційна для кінця 90-х RTS із використанням 2D-спрайтів.
Можливо, тоді візуальна складова здавалася кращою — але зараз...

Чому PS1-версія стала 3D?

1998–1999 — оскільки консольний ринок стрімко ріс, то Westwood не хотіла втратити можливість випустити свою гру і там, тож видавець дав «зелене світло» на конвертацію під PlayStation і вже у 1999-му гра була готова.

Смішно те, що 3D було свідомим технічним рішення, продиктованим прагматикою і ніякої благородної цілі змінити гру та зробити її краще не було!

Архітектура PlayStation апаратно орієнтована на рендер полігонів; у неї були дуже обмежені обсяги оперативної та відеопам’яті, і в ту епоху полігональний рендер часто виявлявся більш практичним, ніж велика кількість 2D-спрайтів.

Великі набори спрайтів займали багато RAM; заміна частини елементів на низькополігональні моделі з текстурами давала кращий баланс використання пам’яті та загальної швидкодії.

Крім того, ігри на консолі часто портували інші команди з власними рушіями, тому замість прямого перенесення PC-рушія вони перекомпоновували візуальну підсистему під PS1.
У підсумку PS1-версія отримала змішану техніку рендеру: багато будівель і техніки відображались як полігони, а деякі дрібні елементи лишилися спрайтами або «псевдо-2D».

Як ці рішення вплинули на гру — переваги й недоліки консольного порту

Переваги:

• Сучасніша (для консолей того часу) 3D-подача, яка виглядала привабливо й могла слугувати маркетинговим «оновленням» класики.
• Підтримка периферії PlayStation: миша й link-кабель для локального мультиплеєру.

Недоліки й компроміси:

• Управління: RTS традиційно створені під мишу й клавіатуру — геймпад поступається в точності при виділенні груп, drag-select тощо. Хоча PS-миша істотно покращувала ситуацію, далеко не всі гравці мали цю периферію.
• Технічні компроміси: при великій кількості юнітів або в важких сценах PS1-порт міг демонструвати провали продуктивності.
• Функціональні обмеження: відсутність PC-функцій, таких як моди, патчі чи LAN-мережевий мультиплеєр, — важлива втрата для частини спільноти.

Реакція критиків і ком’юніті

Критики зазвичай ставили PC-версії трохи вищі оцінки як «правильній» RTS-реалізації; огляди зазначали ностальгічність і деяку консервативність геймплею, а також те, що PC має кращу керованість.

PS1-версію оцінювали доброзичливо, але з зауваженнями щодо управління й технічних компромісів; водночас її хвалили за саундтрек і «консольний вайб», особливо якщо використовувати PS-мишу.

Що ж у підсумку?

Кожен хвалить ту версію, яка в нього була — далеко не всі могли оцінити обидва варіанти, бо мали або ПК, або консоль.

Гра не зірвала великих овацій і не стала таким хітом, як колись DUNE II: The Battle for Arrakis, але це й не погана гра.
Міцний середняк із плюсами та мінусами в кожній ітерації — і тільки вам вирішувати, яка версія краща.