Medal of Honor: Vanguard [Ретроогляд ексклюзивної PS2 гри]

Medal of Honor: Vanguard

Нова частина серії на PlayStation 2 і, на диво, знову зміни в угоду сучасним тенденціям! Незвично це спостерігати, бо EA так довго стояла на своєму і не хотіла перемін.

Тож про що я кажу? А про те, що у Vanguard тепер є стандартні чек‑поінти чи автозбереження (як вам більше подобається).

З’явилися апгрейди зброї, запозичені в старшого брата Airborne: до Томпсона можна приєднати дисковий магазин, а до гвинтівки — приціл....
Ідея сама по собі чудова (як і в Airborne), адже такі поліпшення могли б урізноманітнити гру, якби лишалися з вами протягом усієї кампанії. Натомість на кожному рівні вам видають лише «стандартну» зброю, а апгрейди доводиться знаходити знову й знову. Через це механіка виглядає радше рудиментарною й не заслуговує на особливу увагу.

І це ще не все — розробники не побоялися додати авторегенерацію здоров’я, тож аптечок чи «піднімань» ботами за окремі очки тепер немає.

До речі, віддавати накази солдатам у цій частині ви не можете, але, якщо чесно, та функція була не надто корисна — я сам користувався нею лише в першій місії попередньої частини.

Але це не єдине, в чому гра втратила!
Графіка, хоча й залишилася на попередньому (покращеному) рівні, але чогось їй таки бракує. Ще й додався якийсь фільтр із зернистістю, і я гадаю, що він лише псує картинку.

Локації теж втратили свого масштабу — це знов лінійні рівні з послідовним виконанням завдань і ніяких вам сайдквестів!

І також, як і в попередній частині, гра дуже коротка — пройти її на складності Normal можна за 4 години.

Хоча слід відзначити, що над рівнями попрацювали досить добре: структура хоч і дуже лінійна, проте несподівано насичена (особливо кілька фінальних місій).

Єдине, що трохи псує враження, — це фінал.
Розробники так і не навчилися влаштовувати епічні протистояння в замкнених локаціях: вони просто спавнять нескінченні хвилі ворогів, поки ви бігаєте колами й шукаєте заряди для базуки, щоб знищити 3–4 танки. У попередній частині фінал був обіграний майже так само…

Здається, гру випустили разом із Airborne, котрий вийшов на ПК просто щоб зібрати залишки грошей з власників уже вмираючої PlayStation 2. Це впадає в око скрізь: наче все нормально, грати цікаво, але відчувається, що проекту приділили мало уваги — «не долюбили гру», так би мовити!

З іншого боку — це доволі логічно, бо то був уже 2007-й, і консолі сьомого покоління вже рік як підкорювали ринок, а на ПК навіть Crysis вийшов!

А тому все, що залишалося фанатам серії на PS2 — це подякувати за останню гру на цій приставці і залишитися з розумінням того, що прогрес не стоїть на місці.

У будь‑якому разі мені було цікаво досліджувати розвиток серії на PS2. Я пройшов усі частини і жодну не закинув — отже можу зробити висновок, що з Medal of Honor на шостому поколінні консолей усе було добре. Звісно, траплялися проблеми та незрозумілості, але це не заважає пограти й отримати задоволення навіть зараз!

Цікавість до таких ігор (окремих консольних видань) підсилює й те, що це не просто порти чи урізані ПК-версії, а повноцінні релізи зі своїми сюжетами, ігровими механіками та фішками. На мою думку, це дуже круто — ці версії відрізняються і разом із ПК-версіями створюють більш повне уявлення про серію!

Дуже шкода, що Medal of Honor наразі лежить у «гробу», і невідомо, що з нею буде далі.

На цьому — все, але не забувайте, що попереду ще дві частини на PSP.
Знову доведеться підлаштовуватися під те «супер‑керування» =)