MotorStorm: Arctic Edge - підкорення просторів Аляски [Огляд та порівняння з оригінальною грою]

Після проходження першої частини MotorStorm, я вирішив трохи глибше зануритися у франшизу.
Втім, одразу братися за сиквел не хотілося — щоб не перевтомитися від надто схожого візуалу та геймплею, адже попри те, що MotorStorm: Pacific Rift виглядає привабливіше, а його краєвиди вже не обмежуються суцільною бурою палітрою, по суті це все та сама гра з тієї самої платформи.

Тож, аби зробити перехід між частинами більш різноманітним, я вирішив вставити між ними своєрідний експеримент — портативну версію серії, MotorStorm: Arctic Edge.

Трохи історії

Як відомо, Sony активно переносила свої найуспішніші проєкти на популярну на той час PlayStation Portable, але що важливо — в цьому випадку вона зробила це зі всією відповідальністю й з дуже розумним підходом.
Що я маю на увазі?

Ми добре знаємо, що PlayStation Portable намагалася графічно дотягнутися до рівня PlayStation 2, але до справжнього next-gen'у того часу їй було дуже далеко.

Згодом подібний рівень могла забезпечити PlayStation Vita, але цю нову портативну консоль від гри відділяли аж 2 роки і тому все лягло на плечі саме старенької PSP.

Через це повноцінний переніс гри на портативну платформу був фактично неможливий: довелося б занадто багато вирізати й спрощувати. А подібного ставлення до улюбленої серії фанати могли просто не пробачити.

У результаті розробку передали іншій студії під назвою bigBIG, яка пішла іншим шляхом. Замість прямого копіювання було створено окремий проєкт, що зберігає геймплейний кістяк оригіналу, але не дублює його повністю.

Головною ідеєю MotorStorm: Arctic Edge було створити нову, самодостатню частину франшизи. При цьому важливо було зберегти відчуття «справжнього» MotorStorm, а не перетворити гру на типовий портативний спін-оф, який лише формально носить знайому назву — практика, доволі поширена для PSP.

Таким чином SONY вбила одразу двох зайців - оригінальна студія-розробник продовжувала працювати над повноцінною третьою частиною франшизи, а bigBIG під наглядом Evolution Studios втілювало своє бачення серії на обмеженій PSP-платформі.

Чому я так акцентую увагу на цій деталі розробки?
Тому що на момент виходу гри PSP-платформа перебувала на ринку вже близько п’яти років. Відповідно, ніхто не очікував, що Sony випустить фактично AAA-проєкт для доволі застарілої, ще й портативної платформи.

Тим більшим стало здивування аудиторії, коли вже за місяць Arctic Edge вийшла ще й на PlayStation 2 — причому з помітно покращеним візуалом. Це виглядало як справжнє свято для власників консолі, якій на той момент було вже дев’ять років.

Що одразу кидається в очі - це зміна декорацій: від пекельних пустель і тропічних пейзажів попередніх частин гра перейшла до холодних просторів Аляски — повний розворот на 180 градусів.

По-перше - це виглядає свіжо для серії.
По-друге - таке рішення з високою вірогідністю вивільнило певні ресурси для і так непотужної консолі.

Основний контент

Наповнення гри теж зовсім не підкачало!

Як і оригінальна MotorStorm, проєкт пропонує 12 трас — уже солідний показник для портативної платформи. Проте, на відміну від «старшого брата», кожний з маршрутів має й зворотний напрямок, тож фактично кількість напрямів можна вважати подвоєним.

Класи транспорту залишилися знайомими:

мотоцикли,
квадроцикли,
раллі-кари,
багі,
джипи
вантажівки.

Але з урахуванням нових, холодних локацій з’явилися й додаткові типи техніки — снігоходи та навіть екскаватори.

Щоправда, кількість моделей у кожному класі скоротили до трьох одиниць. Утім, якщо вдатися в просту математику та перемножити кількість класів на кількість транспортних засобів у кожному, отримаємо 24 одиниці техніки — і це цілком пристойний результат для портативної гри.

Музика й кастомізація

Окремих овацій заслуговує й саундтрек!

Відповідальні за музику люди чудово розуміли, що саме хочеться чути, коли втискаєш віртуальний газ у підлогу.

Motörhead, Pendulum, The Chemical Brothers, The Prodigy — і це лише частина списку виконавців.

До того ж гра (в PSP варіації) дозволяє використовувати власний плейліст, подібно до того, як це реалізовано в GTA.

Ще один приємний момент, який вигідно вирізняє гру навіть на фоні оригіналу, — це кастомізація транспорту.
Якщо раніше зміни обмежувалися готовими лівреями, то тут можливості значно ширші: можна змінювати спонсорів, а також окремі елементи авто — фари, вихлопну систему тощо. На характеристики це не впливає, але додає відчуття персоналізації, що завжди приємно.

Геймплей

У цьому плані гра також анітрохи не підкачала. Вона справді відчувається як той самий MotorStorm, до якого ти звик на PlayStation 3. Ба більше, тут збережено не лише загальний вайб і відчуття — наповнення контентом теж на рівні.

У перегонах бере участь понад десяток суперників.

Кожен клас транспорту відчувається по-своєму, а тип покриття безпосередньо впливає на керування: у багнюці техніка грузне, на льоду ковзає, а на кам’янистих ділянках поводиться більш передбачувано.

Самі перегони поділяються на кілька різновидів:

Класичні заїзди по колу,
Time Attack, де потрібно проїжджати крізь імпровізовані ворота, що додають по 5 секунд до часу проходження траси,
Speed Point, де враховується твоя позиція в гонці. Заїзд стартує з чотирма учасниками, і кожному в процесі руху нараховуються бали, але їх кількість зростає тим швидше, чим вищою є твоя позиція. Головне завдання — першим набрати 1000 очок, тож треба постійно намагатися випереджати суперників.

Траси також не справляють враження спрощених. Це доволі протяжні маршрути з розгалуженнями, трамплінами, арками, печерами та іншими характерними елементами.
Якщо коротко — перед нами повноцінна частина серії, яка майже ні в чому не поступається версіям для PlayStation 3.

Недоліки

І тим прикріше усвідомлювати, що Arctic Edge успадкувала й типові проблеми серії. Пам’ятаєте, як я згадував про одноманітну кольорову палітру в першій MotorStorm і обмежену кількість локацій?

Тут ситуація повторюється...

Якщо там домінували коричнево-бордові відтінки, то тут усе зводиться до біло-блакитної гами. Ефект новизни приємний, але швидко розчиняється в сніговій монотонності.

Схожа історія і з трасами. Формально їх стало більше: завдяки реверсним версіям загальна кількість маршрутів зросла до 24, що вдвічі більше, ніж в оригіналі. Проте кар’єрний режим налічує понад сотню заїздів-завдань😬.
А окремі такі завдання - це навіть не одиночний заїзд, а повноцінний турнір, що складається з трьох локацій!
Такі турніри треба проходити для того, щоб відкрити нові види транспорту.

Тож неважко здогадатися, як часто доведеться повертатися на вже знайомі треки.

Особливо дивує така кількість кар'єрних заїздів з огляду на платформу — для портативної консолі це виглядає надмірно і це ще м'яко кажучі!
Добре хоч тривалість заїздів зменшили: затяжні гонки на 7 хвилин залишилися в минулому.

Трохи дратувала й нереально завищена планка складності в фінальних завданнях і кількох турнірах.
Склалося враження, що суперникам взагалі байдуже, що ви постійно використовуєте нітро на межі можливостей. Вони їдуть так, ніби в них узагалі зникло обмеження щодо перегріву двигуна.

У цих останніх гонках, як мені здалося, зламався баланс, адже теоретично кожен заїзд можна пройти на будь-якому доступному для вибору транспорті, але тут перемогти можна лише на чомусь одному. Через це іноді доводиться пересідати з улюбленого авто на щось менш комфортне, і це прикро!

Єдине, що заспокоює, це те, що таких завдань дійсно небагато, десь 8-10, і всі вони зосереджені у фіналі гри, куди й так дійде не кожен. До того ж вони все одно не такі нещадні, як бували попадалися у першій частині гри, де перемогу інколи визначали не цілі секунди, а їхні тисячні долі. І якщо таки доводилося перегравати заїзд, то це виливалося щонайменше в 7 хвилин повторної спроби (звісно, якщо йдеться саме про боротьбу за перше місце), а спроб цих могло бути й з десяток...

І, наостанок, недолік, пов’язаний із фіналом гри.

Як і перша оригінальна частина MotorStorm, ця гра також нічого не пропонує за повне проходження. Під «повним проходженням» я маю на увазі, що ви завершили всі випробування, посівши в них перше місце.

Про платформи

Тепер давайте трохи повернімося до платформ на котрих вийшла гра.
Як я вже казав, реліз відбувся на PlayStation 2 та PlayStation Portable, а отже сьогодні Arctic Edge найзручніше проходити на емуляторах.

І тут постає логічне питання — яку версію обрати?

Особисто я б рекомендував саме PSP-варіант.
Він має менше агресивних ефектів постобробки, завдяки чому зображення виглядає чіткішим у найдинамічніші моменти геймплею.
До того ж для цієї версії існують доволі якісні HD-текстури, а емулятор PPSSPP стабільно видає 60FPS навіть у 4K.

Існує патч на 60FPS і для емулятора PCSX2, але та версія більш вибаглива до потужностей вашого ПК і в моєму випадку досягнути стабільного фреймрейту у PS2-версії гри при тому ж 4к в мене не вийшло - гра при деяких сценаріях входила в режим slowdown.

Важливу для мене роль при обранні емулятора зіграла і якість звуку — суб’єктивно саме в PSP-версії він здається більш якісним, чистим і приємним.

Як бонус у версії для PSP також присутній фоторежим.
Він не надто просунутий, але дозволяє трохи поекспериментувати з кадром і зафіксувати найяскравіші моменти заїздів.

Висновки

MotorStorm: Arctic Edge, розроблена студією bigBIG як окрема частина серії для портативної платформи, наслідує геймплей і атмосферу оригіналу, але при цьому не сприймається як «обрізана» версія великої гри.

Проєкт вийшов напрочуд цілісним і має власне обличчя, залишаючись при цьому легко впізнаваним у межах франшизи. Він практично ні в чому не поступається іграм на PlayStation 3, а в окремих аспектах навіть здатен їх перевершити.

Геймплей зберіг усі ключові риси першоджерела, однак подача була адаптована під більш слабку платформу. Arctic Edge став прикладом того, як можна перенести франшизу в «кишеньковий» формат без втрати її суті.

Ба більше, багато представників профільної преси та гравців вважають цю реалізацію MotorStorm найкращою аркадною гонкою на платформі PSP (як геймплейно так і графічно), а це вже чогось та коштує!

Приклад кадрів, котрі дозволяє робити фоторежим гри.

Попри вік, Arctic Edge й сьогодні залишається приємним в проходженні, а візуальний стиль, який відійшов від реалізму в бік більш барвистої, трохи стилізованої подачі, допоміг грі краще зберегтися з точки зору сприйняття графіки.

MotorStorm: Arctic Edge — це проєкт, який дійсно заслуговує на увагу. Він не лише вдало переносить серію на портативну платформу, а й доводить, що навіть «кишенькова» версія може гратися як повноцінний великий формат.

Особисто мене ця гра змогла захопити навіть більше, ніж перша частина на PlayStation 3 — я її повністю пройшов, і це зайняло близько 12 годин.

Шкодую, що не знав про MotorStorm: Arctic Edge, коли в мене була PSP, але зовсім не шкодую, що пройшов її зараз!