Return to Castle Wolfenstein: Operation Resurrection - невеличкий огляд

З 🎃Хелловіном🎃 вас, друзі!
На честь такого 👻таємничого та потойбічного👻 свята вирішив написати огляд про нацистських окультистів 😉

Return to Castle Wolfenstein — як багато приємних спогадів викликає це словосполучення!
Миттєво згадаються темні та сирі закутки підземель, відкриті простори під ясним місяцем, блискучі металеві стіни таємних нацистських лабораторій під керівництвом доктора Зі, лязгіт великих убер-солдатів, електричне дзинчання кіборгів-лоперів і, звісно, блискучий латекс сексуальних елітних стражниць... міг би сказати я, якби проходив гру в 2001-му. 😅

Так, ви все вірно зрозуміли — до цього моменту мені не доводилося проходити цю славетну гру, і я навіть не можу пояснити, як так сталося, що Return to Castle Wolfenstein постійно оминав мене. І справа не в тому, що мені було невідомо про цю гру — я про неї добре знав, вона в мене придбана в Steam уже 100 років тому, але якось ця частина культової серії постійно відходила на другий план і пограти не виходило. Потім вийшов фанатський ремастер RealRTCW, і він навіть встановлений на моєму ПК, але якось... чогось — не знаю.
Дивно бо оригінальний Wolfenstein 3D я проходив і всі частини після цієї гри також...

Але знаєте, мабуть навіть добре, що так вийшло, бо тільки зараз я дізнався, що існує консольна версія гри — Return to Castle Wolfenstein: Operation Resurrection. І гарна ця новина тому, що це розширена версія оригінальної гри.

Operation Resurrection відрізняється тим, що має ексклюзивний пролог, дії якого розгортаються в Єгипті, і складається з декількох рівнів, що додають до гри приблизно 1–2 години неспішного проходження.

Також тут довели до ладу систему збирання коштовностей!
Всі коштовності знаходяться там, де і були раніше, але тепер їм є практичне застосування — за знаходження секретів та скарбів вам надаються бонусні очки, які можна використовувати для прокачування Блазковича (B.J. Blazkowicz). Як вам таке?! Назбирали 10 очок — купили перманентні +25 одиниць до здоров'я; ще 10 очок — отримали +20% до боєзапасу чи броні. Як вам такий підхід?

Фінальним тригером до проходження стало порівняння картинки модифікованої версії RealRTCW та PlayStation 2-версії гри, яка запускалася через емулятор, що дозволив додати HD-текстури й впровадити повноцінне керування мишкою.
Для мене візуальна частина консольної версії перемогла - звісно, якщо порівнювати з класичним модом в RealRTCW (HD моделі там значно кращі, але ж я хотів отримати саме класичний експірієнс).

А оскільки управління перетворилося на таке саме, як і на ПК, усі негативні моменти, пов'язані з консольним керуванням, зійшли нанівець. До того ж можна було додати й 60 фпс. Ну як тут було пройти повз?!

І знаєте, що я вам хочу сказати — все, що я описав на початку цього посту, є правдою.
Я, як непредвзятий гравець без жодної тіні ностальгії щодо цієї гри, можу заявити, що Return to Castle Wolfenstein дуже добре збереглася і так само, як і в 2001-му, гарантує цікаве, видовищне та веселе проходження.
Видно, що розробники підходили до гри зі знанням діла й вміло поєднували сегменти екшену, стелсу та дослідження — це зробило ігровий процес різноманітним і саме тому тут не доводиться нудьгувати чи втомлюватися від довгих одноманітних дій.

Що стосується технічної сторони, — усе працює належним чином як на ПК, так і на консолях; не зіштовхнувся з жодними складнощами при налаштуванні або усуненні помилок.

Єдине, до чого я б усе ж докопався, — це піксельхантинг із різними кнопками та важелями.
Я розумію, що в оригінальному Wolfenstein 3D було так само і це своєрідна данина класиці, але мене це трохи вибішувало!
Також до мінусів йде компресія звуку (проблема майже всіх консольних ігор того часу).

Що можна додати... Іноді я помічав, що поєднання певних ігрових умов з оркестровою музикою викликало у мене флешбеки до першого проходження Medal of Honor та Medal of Honor: Underground на PS One — і це лише додало ламповості моєму проходженню Return to Castle Wolfenstein.
Вийшло так, ніби я повернувся в дитинство, хоча проходив гру вперше — парадокс, але відчуття класні!

Ще треба сказати, що мене дуже здивувала тутешня система збереження прогресу. Я вперше бачу консольну гру, де можна зберегтися в будь-який момент!
Розумію, що в ті часи quick save уже давно панував, АЛЕ то було на ПК. На консолях зазвичай були контрольні точки чи збереження між рівнями, а тут — така несподіванка.

Зрозуміло, що «швидкими» такі збереження все одно не назвеш, бо треба спочатку зайти в меню паузи і тільки там зберегтися — тут немає такого, щоб натиснув умовну «F5» і все, але це все одно дуже крута фіча!

Коротше — рекомендую всім гравцям, котрі з якихось причин досі не пройшли Return to Castle Wolfenstein, виправити цю ситуацію й сісти за проходження.
Гра крута, атмосферна, динамічна і навіть через 24 роки після релізу викликає дуже приємні відчуття!

І хоча в цій грі ви не знайдете того емоційного сюжету, що був у перезапуску франшизи, вона все одно варта проходження.

P.S. Цього разу без екскурсу у розробку, сюжет та без технічних деталей - просто емоції🤩 одразу після проходження гри!
Ви й так добре знаєте, що сюжету тут майже немає😏 і він у грі існує радше для логічного поєднання рівнів, ніж заради епічної історії та розкриття персонажів.

Ця гра з'явилась у переламний момент, коли сюжет шутерів вже перестали друкувати на окремому аркуші фізичного посібника до гри, але ще й не зрозуміли, що шутерам також пасує хороша та продумана історія з прописаними персонажами (такі ігри з'являться починаючи з 2004го).