Пости 
Профілі 
Досягнення 
Оцінки та відгуки Пости Fray
Need for Speed: Undercover — коли всі старання пішли в… нікуди
Є ігри, які не потребують довгих вступів — Need for Speed: Undercover саме з таких, але відома вона не тому що стала мега-крутим проєктом і завоювала безліч фанатів, а тому що смачно вдарила обличчям у багнюку!
В загальних рисах — це темний екшн‑хорор у стилі Resident Evil, але в космосі, із фокусом на напружену атмосферу та потвор.
Уявіть собі особняк Спенсера в космічній в'язниці — приблизно так виглядає гра.
Сьогодні на огляді культова частина NFS — нарешті я, у своєму марафоні ретро-перепроходження, дістався і до неї!
Було дуже цікаво подивитися на гру через 20 років після її виходу і зробити якісь нові для себе висновки.
Є й трохи інформації (як позитивної так і не дуже), котрою я хотів би поділитися і з вами!
Мабуть ви вже бачили мої недавні огляди на Underground та Underground 2 (а якщо ні — подивіться, може зацікавить). І оскільки я проходив ці ігри одну за одною, мені було простіше їх порівнювати й оцінювати не лише через призму ностальгії.
Split Fiction за своєю суттю — та сама It Takes Two, але зроблена за правилами, коли сиквел (хоча гра ним і не є) повторює оригінал, проте виглядає більш соковитим, стильним і яскравим. Розробники взяли все те, що так подобалось гравцям у попередній грі, та помножили на два.
Тут ви знайдете ще більше відсилань до поп-культури, більше різноманіття в ігрових жанрах і більше ігрового часу — за рахунок того, що міні-ігри перетворилися на окремі міні-рівні-оповіді.
It Takes Two — неймовірний проєкт, у який має зіграти кожен, хто любить ігри, цінує сюжет, вміє пропускати через себе емоції й співпереживати, а також любить веселощі й балачки в колі друзів.
Це гра з великої букви — у яку занурюєшся цілком і повністю.
A Way Out — це гра студії Hazelight, яка надала досвід, якого я раніше ніколи не мав.
Хто не знає, трохи поясню: Hazelight роблять ігри, для яких потрібні одразу двоє гравців. Це не гра з опціональним коопом — без напарника ви просто не зможете пограти (взагалі ніяк).
Два гравці — це зобов’язання. Грати вдвох можна як онлайн (по мережі), так і локально за одним ПК (клавіатура + геймпад або геймпад + геймпад).
Після несподіваного проходження першої частини (NFS:U) повернувся до Underground 2 і тепер можу порівняти ці ігри, як то кажуть, «по гарячих слідах».
Цей огляд з’явився завдяки моєму попередньому посту і через мою збочену цікавість =)
Хоча спочатку я планував перепройти саме Underground 2, мій наступний експеримент з Underground 1 вийшов з-під контролю — я вже пройшов майже половину гри!
Через це ностальгія заграла новими барвами, і я вирішив трохи виплеснути її сюди і на вас.
Цього разу це не огляд гри чи розбір емулятора, а просто роздуми на тему…
Ви коли-небудь задумувались, як просунулася емуляція, на що вона спроможна і що може дати?
Нова частина серії на PlayStation 2 і, на диво, знову зміни в угоду сучасним тенденціям! Незвично це спостерігати, бо EA так довго стояла на своєму і не хотіла перемін.
Нарешті!
Це сталося — у серії з’явилися справжні зміни!
Минув рік від релізу MoH: Frontline. За цей час EA Los Angeles трохи покращила графіку, але, здається, розробники досі не готові розпрощатися зі старими технологіями.
Ось ми й підійшли до найособливішої частини Call of Duty — ексклюзивної версії, що виходила лише на PlayStation Portable, або просто PSP. Називається вона Call of Duty: Roads to Victory.
Унікальність гри, як ви вже здогадалися, полягає в тому, що це портативна версія, в яку можна було грати будь-де. Для мене, чесно кажучи, дуже дивно, що це єдина частина франшизи, яка вийшла на портативній платформі! Тоді як та ж Medal of Honor має аж дві гри на PSP!
Call of Duty 2: Big Red One — це ковток свіжого повітря для консольного продовження серії! А розробляла її Treyarch, і саме це — перша її Call of Duty, якщо хтось не знав.
Наскільки поганою була Finest Hour, рівно настільки ця частина краща!
Максимально автентичний геймплей, що повністю відповідає духу перших двох частин на PlayStation One. Але тепер завдяки оновленому керуванню рухатися стало значно зручніше, а споглядати графіку — приємніше: PS2 справді покращила візуал. Локації теж стали ширшими, більшими й відкритішими.
Перша місія — і одразу великі проблеми.
Ворогів багато, здоров’я — мало, керування відчувається важким. Автоаім працює тільки у зачаточній формі (хоча мені здалося, що зовсім не працює). Все це приносить зовсім небагато задоволення.
Нещодавно дізнався, що версія для PlayStation 2 відрізняється від ПК‑версії не лише графікою, що логічно, а ще й унікальними рівнями. Потім знайшов інформацію, яка говорить, що гравці цю PS2‑версію вважають найгіршою в усій серії! Це дійсно мене зацікавило й спонукало пройти Call of Duty: World at War — Final Fronts (саме так гра зветься на PlayStation 2).
Проходив гру на емуляторі PCSX2 останньої версії, що дозволило їй працювати без єдиного глюку та налаштувати керування мишкою. Не можу сказати, що після такого підлаштування гра стала відчуватися за керуванням як ПК‑версія, але все одно стало набагато зручніше, а враховуючи, що на консолях використовується допомога при прицілюванні, то проблем узагалі не було.
Добре знову бачити колишні консольні ексклюзиви на рідній ПК-платформі!
Добре, що зробили роботу над помилками, і гра вийшла кращою за Gears of War 4!
Добре, що Microsoft нарешті зрозуміли, що не варто нехтувати ПК-ринком!
Погано, що Gears of War 4 і ремастер першої частини досі залишаються в Microsoft Store і так і не дісталися Steam (хоча ремастер ось-ось з'явиться).
Я ніколи не належав до тих фанатів, хто всмоктує кожну обіцянку розробника, стежить за усіма презентаціями й трейлерами. Навіть не здогадувався, що гра пройшла через справжні кола пекла задовго до виходу!
