Legacy of Rust — приклад того, як треба відроджувати класику [Огляд епізоду]
Ви читаєте продовження огляду двох нових епізодів, котрі з'явилися в останньому перевиданні ігор DOOM + DOOM II
В попередній раз я розповідав про доповнення з назвою SIGIL, котре розробив Джон Ромеро.
Цього ж разу поглянемо на Legacy of Rust, котрим займалися id Software,
Nightdive та MachineGames.
Перше, що одразу хочеться зазначити - це повна протилежність попередньому епізоду від Ромеро!
Одразу видно, що Nightdive та MachineGames не дарма їдять свій хліб.
Усе, за що я критикував SIGIL, тут було відкинуто, а натомість розробники повернулися до вже золотої формули геймплею та геймдизайну Doom.
От тільки зроблено це було "з розмахом, шиком і феєрверками", тож гра заграла ще яскравішими барвами!
Рівні стали креативнішими, до просторових загадок додалися нові елементи, що урізноманітнили подолання цих перепон, а масштаби мап виросли до того, що на проходження деяких із них може піти 30-40 хвилин, а інколи навіть більше!
І при цьому це зовсім не перетворюється на обтяжливу рутину, бо дослідження просторів зроблено дійсно цікаво, тож відчуття втоми та затягнутості тут не виникає.
Ба більше, вперше за кілька десятків років ми отримали нових ворогів і зброю, яку можна й потрібно використовувати проти цих пекельних створінь.
Окремої похвали заслуговує й візуальне оформлення рівнів.
Ніколи ще оригінальний Doom не виглядав настільки привабливо! І справа тут не в якихось графічних покращеннях. Зовсім ні.
Просто розробники з розумом підійшли до візуальної складової: звичні пейзажі розбавили новими, незвичними текстурами й імітацією рухомих елементів.
А найцікавіше в цій ситуації те, що використовувалися не нові ассети, спеціально підігнані під візуальний стиль DOOM, а матеріали, які ще з часів розробки оригінальних ігор припадали пилом у старих архівах.
Тобто з одного боку це привнесення нового, а з іншого, повернення рідних елементів, для яких у минулому так і не знайшлося місця. Тож тепер маємо, мабуть, найповнішу візуальну картину!
Також не можна оминути новенький саундтрек, який, зізнаюся, мені надзвичайно зайшов.
Але щодо музики, мабуть, варто зазначити, що тутешні мотиви дещо змінилися порівняно з атмосферою попередніх епізодів. Тепер це вже не оммажі на важкі роково-металеві композиції, а самобутній, легший лейтмотив, який налаштовує гравця на більш дослідницький лад.
Можу припустити, що такий поворот сподобається не всім, але особисто я залишився задоволеним.
На перший погляд може здатися, що в усьому вищесказаному немає нічого особливого...
Частково це так, але візуальний та музичний образ класичного Doom вже настільки глибоко вкорінився в пам’яті, що навіть такі, здавалося б, невеликі зміни відчуваються свіжо й здатні по-справжньому здивувати.
Ба більше, розробникам вдалося підкинути кілька неочікуваних рішень і в окремих ігрових ситуаціях. Не вдаючись у спойлери, скажу лише, що подібні прийоми траплялися і в інших іграх, але ти зовсім не очікуєш бачити це тут, а тому у контексті Doom вони сприймаються як приємний і несподіваний бонус.
Власне, таким чином побудований увесь цей епізод.
Якщо придивлятися прискіпливо, тут немає радикально нових ідей — усе це ми вже десь бачили. Та ключове в іншому: у Doom такого раніше не було. Саме тому ці елементи працюють інакше, даруючи нові, напрочуд свіжі емоції від, здавалося б, давно знайомої гри.
А найважливіше те, що усі зазначені вище складові працюють у синергії, підсилюючи загальне враження!
Під час проходження я жодного разу не відчув, що якась окрема частина цієї "мозаїки" вибивається чи потребує доопрацювання. Навпаки, Legacy of Rust повертає той самий азарт, який безслідно зник під час блукань темними коридорами SIGIL.
Якщо вже й реанімувати класику, то саме так!
