Про відеоігри українською

​Я ніколи раніше не писав подібних текстів. Зазвичай просто читав статті інших. Але в якийсь момент упіймав себе на думці, що чимало з них здаються надто прісними. У них багато води. Дуже рідко бачу щось особисте, частіше — якесь усереднене враження. Усе для всіх і ні для кого. Можна сказати, об'єктивність — це зло. Хоча ні... мабуть, це назва для наступної статті. Якщо вона, звісно, взагалі буде.​Мені зараз 30. Робота, сім'я, війна, побутові справи — вільного часу стало набагато менше. І разом із цим змінилося моє ставлення до ігор.​Раніше я міг просидіти в одній грі весь день, потім усю ніч, а вранці ще й піти гуляти чи працювати. Тоді було байдуже, у що грати. Головне — грати. Вибір був не між іграми, а між тим, що потягне старий ноутбук, що продається зі знижкою в PlayStation Store або що взагалі вдасться запустити. І як підсумок — мінус 100 годин життя на місяць.​Зараз усе інакше.​Мені вже не хочеться, щоб гра починала розкриватися тільки через 20 годин (хоча Starfield я все одно люблю). Я не хочу витрачати тиждень реального часу лише заради того, щоб нарешті стало цікаво. Мені важливо, щоб гра давала емоції.​Я став спокійніше ставитися до гучних новинок. Уже немає бажання купувати кожну гру на релізі тільки тому, що про неї всі гудуть. Краще почекати, подивитися, як вона покаже себе за кілька місяців, і зрозуміти, чи справді я хочу витратити на неї свої рідкісні вільні вечори.
Тільки зараз я почав відкривати для себе ігри, від яких раніше, швидше за все, не отримав би задоволення. Prey, Mafia, Call of Duty: Black Ops, Quantum Break та багато інших. Зараз для мене круто написані персонажі важать набагато більше, ніж черговий блокбастер від Sony. Хоча Людина-павук — не рахується.​Можливо, саме після 30 починаєш розуміти, що ігри — це не змагання за кількістю пройдених проєктів. Не обов'язково грати в усе, що виходить. Не обов'язково вибивати кожну ачівку чи закривати карту на 100%.​Іноді достатньо однієї гри, після якої вимикаєш консоль чи комп'ютер і думаєш:​«Да... у мене ще є емоції. Я, с#ка, живий».​Напевно, саме це відчуття я сьогодні шукаю в іграх найбільше.

Вітаю!

Сьогодні оголошуємо результати конкурсу постів на Gameverse за червень. На жаль, у червні постів було небагато, але не від Fray - він стабільно продовжує публікувати огляди, тому цього разу приз отримує лише він.

Сьогодні хочу знову звернутися до теми симкадних ралійних ігор серії Colin McRae Rally, а саме до четвертої та п'ятої частин. Як я вже згадував в одному з попередніх оглядів, до цієї серії я повернувся з двох причин.

Перша причина полягає в тому, що симкадні ралійні ігри сьогодні фактично стали вимираючим жанром. Не саме ралі як дисципліна, а симкадний підхід до нього. Майже все, що зараз виходить у цьому жанрі, вимагає від гравця купи додаткового обладнання. До того ж самі перегони дедалі більше переходять у категорію суворих симуляторів, а мені такий формат не надто цікавий.